Connect with us

З життя

Коли все втрачено: як я знайшла світло в темряві

Published

on

Іванка зупинилася, наче світ обвалився, коли Лесик, племінник чоловіка, простягнув їй зім’ятий аркуш паперу і чкурнув, шморгаючи носом. Вона відчула, що щось не так — Андрій вже давно був чужим, ночував у брата, щось плів про свинарник. Вона розгорнула папір. “Іванка, я йду, вибач. Дітей не покину, з тобою жити не буду. Дім продав, ось твоя частина. Їдь до матері”. Гроші розсипалися по підлозі, а вона стояла, гойдаючись, ніби вітер зніс її життя.

Бабуся Ольга зайшла в кімнату, її голос тремтів: “Іваночко, що там?” Іванка ковтнула комок у горлі. “Все добре, бабцю, йди чай пити, печиво оце згорить”. Ванільний запах змішався з гіркотою підгорілого тіста. Вона знала, що так буде — чутки від Світлани, дружини брата Андрія, доходили нечітко, але Іванка відмахувалася від них. Тепер правда лежала перед нею, холодна й гостра, як ніж.

Петрик визирнув з вулиці: “Мамо, дядько Петро зве”. Вона накинула пальто і вийшла. Сусід м’явся: “Доброго дня, Івано… Я будинок купив, для моєї Ксенії… Але живіть, скільки треба”. Іванка випросталась: “Дайте три дні, я виїду”. Вона закрила двері, не слухаючи його “куди ж ти”. Петрик підбіг, порожевівши: “Мамо, де батько?” Вона обійняла його, вдихнула рідний запах потної маківки і тихо заплакала. “Пішов, синку”. — “Я його вб’ю!” — “Не треба, ми сильні, впораємось”.

Ксенія хникала, Іванка посадила дітей за стіл, а сама зайшла до бабусі Ольги. Та сиділа біля вікна, плечі тремтіли. “Іванко, оформ мені старий дім”. — “З глузду з’їхала? Поїдемо разом”. — “Куди?” — “Поки не знаю”. Іванка подзвонила матері, але та тільки охала: “Йди до підлого, кинь йому гроші в пику!” — “Ні”. Мати не могла допомогти — у неї нова сім’я, вітчим давно вигнав Іванку з дому. А бабуся Ольга, сестра її покійної бабусі, залишилася нікому не потрібною після закриття села. Дочки відмахнулись, і Іванка прихистила її шість років тому. Тепер вони — одна сім’я.

Телефон знову запищав. Мати: “Куди дінеш бабусю Ольгу?” — “Не до тебе”. Іванка поклала слухавку, взяла стару записну книжку, набрала номер. “Тітко Івано, я з Андрієм розійшлася, бабусю Ольгу до тебе привезу?” — “Ні, у мене високий тиск!” Слухавка замовкла. Іванка подивилася на дітей і бабусю. Плацкартний вагон, худорлява жінка з сумними очима, серйозний хлопчик, жвава дівчинка і старенька, що витирає сльози. Вона їхала туди, де могла знайти вихід.

“Привіт, тату”, — мовила Іванка, стоячи на порозі. Батько розгубився: “Діти? Бабуся Ольга?” — “Дай ключі від моєї квартири, що бабуся Марія мені заповіла”. Він захвилювався: “Проходьте, Люся, яке це щастя!” Мачуха усміхнулася: “Яка готівка, ми не чужі”. Але через три дні Іванка почула її шепіт: “Коли поїдуть гості?” — “Тату, що з квартирою?” Людмила кинула ложку: “Немає ніякої квартири, продали ми з твоєю матір’ю, гроші поділили!” Батько не дивився в очі. Іванка стиснула кулаки: “Три дні”.

Сняти житло виявилося каторгою. “З дітьми не здаємо”, “Без чоловіка?” “Платіть за три місяці вперед”. Знайти роботу — ще гірше. “Без досвіду не беремо”, “Маленькі діти? Вибачте”. Але потім з’явився Борис: “Молода, швидко навчиться. Три дні на навчання — і вперед, квартири здавати”. Іванка зітхнула. Переїхали в тісну кімнатку з туалетом і душем у сусідки. Діти раділи: “У нас свої кімнати?” Бабуся Ольга плакала: “В тягар я тобі”. — “Ми сім’я, чуєш? Ти моя помічниця”.

Борис Аркадійович запросив її вчитися на юриста: “Фірма зростає, потрібна людина”. Іванка шепнула бабусі: “Йти?” — “Йди, дитино”. Час минав. Ванька виріс, Ксенія закінчила школу. Вони купили квартиру — свою, справжню. “Мамо, це все наше?” — “Так, і для гостей кімната”. А потім подзвонила тітка Іванка: “У мами день народження, ти приховала, що її немає?” — “Я дзвонила, ти ховалась”. — “Які заощадження?” — “Вам видніше”. Іванка вимкнула слухавку, усміхнулася. Біля могили бабусі Ольги вона прошепотіла: “Пам’ятаєш Сергія? Він дав мені три дні на роздум. Я скажу так”.

Сонце виглянуло з-за хмар, обійняло її промінням. Іванка відчула тепло — наче бабуся Ольга поруч. “Ми впоралися, ба”. Дома чекали діти, нове життя, чоловік, який її любить. А десь далеко Андрій залишився з грошима, але без сім’ї. Хто втратив більше? Вона підняла очі до неба і подумала: “Дякую, що дала мені ці три дні”. Можливо, все було не дарма? Можливо, варто пережити темряву, щоб побачити світло?.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 1 =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

На хвилі почуттів

Йшла з серцем замість голови Соломія вийшла з кабінету, побачила, що під’їхав ліфт, і люди почали заходити всередину. — Почекайте!...

З життя44 хвилини ago

Жінка у віці близько сімдцяти років зайшла до магазину одягу.

Жінка літ сімдесяти зайшла до магазину одягу. Вона була в потертій одежі, з розкуйовдженим волоссям і стоптаними сандалями. У руці...

З життя2 години ago

Перемога над смертю

Оксана відкрила очі. Годинник на стіні показував пів на восьму ранку. Поруч висіло фото чоловіка з чорною стрічкою в кутку....

З життя2 години ago

Кожна ніч під місяцем: таємниці мішка з борошном, що рятував життя

Голод гриз їх немилосердно, але щоніч він, при світлі місяця, ховав мішок борошна, який врятував їхні життя. Мене звати Лілія...

З життя3 години ago

Шлях долі

**Доля** – Сьогодні розмовляла з Оленою. Уяви, Андрій знову загуляв, – промовила Наталка, коли по телевізору почалася реклама, перервавши черговий...

З життя4 години ago

«Незламна дружба на все часи»

**«Андрійко й Сережа — друзі навіки»** Сережа розбирав робочі питання з колегами у своєму кабінеті, коли на столі завибрирував телефон....

З життя5 години ago

Чому я завжди маю доводити свою невинуватість?

Невже все життя доведеться доводити, що я ні в чому не винен… Марійка дивилась телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером,...

З життя6 години ago

Навіщо було озиратися? Пройшов би повз…

І навіщо озирнувся? Пройшов би повз… Коли ми приймаємо рішення, ми переконуємо себе, що робимо правильно, шукаємо виправдання. Спочатку ще...