Connect with us

З життя

Коли все втрачено: як я знайшла світло в темряві

Published

on

Іванка зупинилася, наче світ обвалився, коли Лесик, племінник чоловіка, простягнув їй зім’ятий аркуш паперу і чкурнув, шморгаючи носом. Вона відчула, що щось не так — Андрій вже давно був чужим, ночував у брата, щось плів про свинарник. Вона розгорнула папір. “Іванка, я йду, вибач. Дітей не покину, з тобою жити не буду. Дім продав, ось твоя частина. Їдь до матері”. Гроші розсипалися по підлозі, а вона стояла, гойдаючись, ніби вітер зніс її життя.

Бабуся Ольга зайшла в кімнату, її голос тремтів: “Іваночко, що там?” Іванка ковтнула комок у горлі. “Все добре, бабцю, йди чай пити, печиво оце згорить”. Ванільний запах змішався з гіркотою підгорілого тіста. Вона знала, що так буде — чутки від Світлани, дружини брата Андрія, доходили нечітко, але Іванка відмахувалася від них. Тепер правда лежала перед нею, холодна й гостра, як ніж.

Петрик визирнув з вулиці: “Мамо, дядько Петро зве”. Вона накинула пальто і вийшла. Сусід м’явся: “Доброго дня, Івано… Я будинок купив, для моєї Ксенії… Але живіть, скільки треба”. Іванка випросталась: “Дайте три дні, я виїду”. Вона закрила двері, не слухаючи його “куди ж ти”. Петрик підбіг, порожевівши: “Мамо, де батько?” Вона обійняла його, вдихнула рідний запах потної маківки і тихо заплакала. “Пішов, синку”. — “Я його вб’ю!” — “Не треба, ми сильні, впораємось”.

Ксенія хникала, Іванка посадила дітей за стіл, а сама зайшла до бабусі Ольги. Та сиділа біля вікна, плечі тремтіли. “Іванко, оформ мені старий дім”. — “З глузду з’їхала? Поїдемо разом”. — “Куди?” — “Поки не знаю”. Іванка подзвонила матері, але та тільки охала: “Йди до підлого, кинь йому гроші в пику!” — “Ні”. Мати не могла допомогти — у неї нова сім’я, вітчим давно вигнав Іванку з дому. А бабуся Ольга, сестра її покійної бабусі, залишилася нікому не потрібною після закриття села. Дочки відмахнулись, і Іванка прихистила її шість років тому. Тепер вони — одна сім’я.

Телефон знову запищав. Мати: “Куди дінеш бабусю Ольгу?” — “Не до тебе”. Іванка поклала слухавку, взяла стару записну книжку, набрала номер. “Тітко Івано, я з Андрієм розійшлася, бабусю Ольгу до тебе привезу?” — “Ні, у мене високий тиск!” Слухавка замовкла. Іванка подивилася на дітей і бабусю. Плацкартний вагон, худорлява жінка з сумними очима, серйозний хлопчик, жвава дівчинка і старенька, що витирає сльози. Вона їхала туди, де могла знайти вихід.

“Привіт, тату”, — мовила Іванка, стоячи на порозі. Батько розгубився: “Діти? Бабуся Ольга?” — “Дай ключі від моєї квартири, що бабуся Марія мені заповіла”. Він захвилювався: “Проходьте, Люся, яке це щастя!” Мачуха усміхнулася: “Яка готівка, ми не чужі”. Але через три дні Іванка почула її шепіт: “Коли поїдуть гості?” — “Тату, що з квартирою?” Людмила кинула ложку: “Немає ніякої квартири, продали ми з твоєю матір’ю, гроші поділили!” Батько не дивився в очі. Іванка стиснула кулаки: “Три дні”.

Сняти житло виявилося каторгою. “З дітьми не здаємо”, “Без чоловіка?” “Платіть за три місяці вперед”. Знайти роботу — ще гірше. “Без досвіду не беремо”, “Маленькі діти? Вибачте”. Але потім з’явився Борис: “Молода, швидко навчиться. Три дні на навчання — і вперед, квартири здавати”. Іванка зітхнула. Переїхали в тісну кімнатку з туалетом і душем у сусідки. Діти раділи: “У нас свої кімнати?” Бабуся Ольга плакала: “В тягар я тобі”. — “Ми сім’я, чуєш? Ти моя помічниця”.

Борис Аркадійович запросив її вчитися на юриста: “Фірма зростає, потрібна людина”. Іванка шепнула бабусі: “Йти?” — “Йди, дитино”. Час минав. Ванька виріс, Ксенія закінчила школу. Вони купили квартиру — свою, справжню. “Мамо, це все наше?” — “Так, і для гостей кімната”. А потім подзвонила тітка Іванка: “У мами день народження, ти приховала, що її немає?” — “Я дзвонила, ти ховалась”. — “Які заощадження?” — “Вам видніше”. Іванка вимкнула слухавку, усміхнулася. Біля могили бабусі Ольги вона прошепотіла: “Пам’ятаєш Сергія? Він дав мені три дні на роздум. Я скажу так”.

Сонце виглянуло з-за хмар, обійняло її промінням. Іванка відчула тепло — наче бабуся Ольга поруч. “Ми впоралися, ба”. Дома чекали діти, нове життя, чоловік, який її любить. А десь далеко Андрій залишився з грошима, але без сім’ї. Хто втратив більше? Вона підняла очі до неба і подумала: “Дякую, що дала мені ці три дні”. Можливо, все було не дарма? Можливо, варто пережити темряву, щоб побачити світло?.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × два =

Також цікаво:

З життя51 хвилина ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...