З життя
Колись у мене був рудий кіт.
Вже давно це було. У мене жив рудий кіт. Красень, сибарит і веселун. Надзвичайно лагідний і добрий малюк. І як його називали – не скажу, бо в своїй душі я називав його – Сонечко. І як ім’я, і як характер, і як промінчик світла в моєму віконці.
Сам завжди приходив до мене на руки, просив, щоб я його погладив і поговорив з ним. У ті рідкі години, коли я повертався додому, він був моєю єдиною розрадою.
Працював я тоді на двох роботах, рідко з’являвся вдома, що, втім, нікого не турбувало. Моя сімейна доля тоді була непростою.
Тож саме він заміняв мені все, що можна було замінити. І ніжність, і тепло, і увагу я отримував саме від мого Сонечка.
На це ім’я він і відгукувався.
Однієї похмурої осені він захворів. Почав кашляти. А я його до ветеринара не відвів, все думав, що само пройде. Весь час здавалося, що завтра. Ось трохи відпочину і знайду час. Все вважав, що встигну і все з ним буде гаразд.
А Сонечко ліз на руки під час моїх рідкісних появ, притулений, заглядав в очі.
Через пару місяців він пішов. Тихенько так відійшов на Лагідну галявину. Одна з моїх появ стала останньою: просто заснув на руках і більше не прокинувся…
Минуло вже п’ятнадцять років з тих пір, п’ятнадцять довгих років. І коти в мене були інші і є зараз. І любив я їх усіх, і люблю.
Але інколи, а що там інколи, часто приходить до мене уві сні моє Сонечко та заглядає в очі, як тоді. А я намагаюсь пояснити йому і прошу вибачення. І все не можу знайти правильних слів. І всі слова здаються не такими, не те говорю.
Кожен раз згадую це і стає так боляче, так сумно, і так тисне всередині, наче трапилося все лише вчора.
Віддав би я все, щоб повернути час і відвести моє Сонечко до лікаря, щоб він зміг його врятувати. І не можу я пробачити собі. Ніхто не може мене засудити більше, ніж я сам. І все здається, що він би, безумовно, залишився живим.
І знаю я, що тягтиму це до самого кінця, і в останній свій день знову пожалкую, що не врятував своє єдине Сонечко.
Не шкодуйте…
Не шкодуйте, заради Бога, нічого. Нічого, абсолютно нічого для своїх чотирилапих сонечок. Ні любові, ні часу, ні грошей, ні уваги. І якщо для цього треба відкинути всі свої справи, всі свої найважливіші справи.
Тож зробіть це! Зробіть це негайно! Щоб потім не карати себе до кінця свого життя. І не просити темними ночами прощення у тих очей…
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...
On the Margins of Me-Time: Reflections on Personal Space and Self-Care
**On the Margins of Me-Time** Not long ago, an old mate came round for a cuppa, and we sat nattering...
Leave Her Here to Die in the Snow!” They Said, Abandoning the Old Woman. Little Did the Monsters Know, the Boomerang Would Soon Come Back.
“Leave her here, let her die!” they muttered, dumping the old woman into the snow. The fools didnt realise the...