З життя
Колись у мене був рудий кіт.
Вже давно це було. У мене жив рудий кіт. Красень, сибарит і веселун. Надзвичайно лагідний і добрий малюк. І як його називали – не скажу, бо в своїй душі я називав його – Сонечко. І як ім’я, і як характер, і як промінчик світла в моєму віконці.
Сам завжди приходив до мене на руки, просив, щоб я його погладив і поговорив з ним. У ті рідкі години, коли я повертався додому, він був моєю єдиною розрадою.
Працював я тоді на двох роботах, рідко з’являвся вдома, що, втім, нікого не турбувало. Моя сімейна доля тоді була непростою.
Тож саме він заміняв мені все, що можна було замінити. І ніжність, і тепло, і увагу я отримував саме від мого Сонечка.
На це ім’я він і відгукувався.
Однієї похмурої осені він захворів. Почав кашляти. А я його до ветеринара не відвів, все думав, що само пройде. Весь час здавалося, що завтра. Ось трохи відпочину і знайду час. Все вважав, що встигну і все з ним буде гаразд.
А Сонечко ліз на руки під час моїх рідкісних появ, притулений, заглядав в очі.
Через пару місяців він пішов. Тихенько так відійшов на Лагідну галявину. Одна з моїх появ стала останньою: просто заснув на руках і більше не прокинувся…
Минуло вже п’ятнадцять років з тих пір, п’ятнадцять довгих років. І коти в мене були інші і є зараз. І любив я їх усіх, і люблю.
Але інколи, а що там інколи, часто приходить до мене уві сні моє Сонечко та заглядає в очі, як тоді. А я намагаюсь пояснити йому і прошу вибачення. І все не можу знайти правильних слів. І всі слова здаються не такими, не те говорю.
Кожен раз згадую це і стає так боляче, так сумно, і так тисне всередині, наче трапилося все лише вчора.
Віддав би я все, щоб повернути час і відвести моє Сонечко до лікаря, щоб він зміг його врятувати. І не можу я пробачити собі. Ніхто не може мене засудити більше, ніж я сам. І все здається, що він би, безумовно, залишився живим.
І знаю я, що тягтиму це до самого кінця, і в останній свій день знову пожалкую, що не врятував своє єдине Сонечко.
Не шкодуйте…
Не шкодуйте, заради Бога, нічого. Нічого, абсолютно нічого для своїх чотирилапих сонечок. Ні любові, ні часу, ні грошей, ні уваги. І якщо для цього треба відкинути всі свої справи, всі свої найважливіші справи.
Тож зробіть це! Зробіть це негайно! Щоб потім не карати себе до кінця свого життя. І не просити темними ночами прощення у тих очей…
When I Approached the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘You Made Dinner for My Son, but You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry: A Lesson in Boundaries** When I reached for a plate at the table, my mother-in-law slapped my hand...
Returning to My Country Cottage, I Caught My Mother-in-Law and Husband Showing It to a Buyer, Thinking I’d Never Find Out
The crisp October air bit at Sophie’s cheeks as she steered her car down the winding country lanes. Golden leaves...
Call my dinner slop one more time, and you’ll be eating out of the bin!” snapped Jane to her mother-in-law.
The air in the kitchen was thick with tension. “Call my cooking slop one more time,” Emily said, her voice...
No. We’ve decided it’s best for you not to bring your wife and child into this apartment. We won’t tolerate the inconvenience for long, and in the end, we’ll have to ask you to leave. And then your wife will tell everyone we threw you out onto the street with a small child.
“No. We decided its best you dont bring your wife and child to this flat. We wont tolerate the inconvenience...
When I Sat Down at the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘I Cooked for My Son, You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry October 12th** Id barely stepped into the dining room when my mother-in-law slapped me across the face. I...
What Do You Mean We’re Getting Divorced?” the Man Asked His Wife in Shock. “Because I Gave Money to My Mother?
**The Dream of Pounds and Promises** *”What do you mean, were over?”* Richard blinked at his wife, baffled. *”Because I...
What Do You Mean We’re Getting a Divorce? The Husband Asked in Shock. Over the Money You Gave to Your Mother?
“What do you mean, were finished?” the man asked his wife, bewildered. “Because I gave money to my mother?” “Nineteen...
My Patience Has Run Out: Why My Wife’s Daughter Will Never Set Foot in Our House Again
My patience has run out: Why my wifes daughter will never set foot in our home again I, James, a...