З життя
Колись у мене жив рудий кіт.
В давнину це було. Жив у мене рудий кіт. Красень, сибарит і жартівник. Дивовижно лагідний і добрий малюк. А як його звали, не скажу. Тому, що називав я його — Сонечко. І як ім’я, і як характер, і як світло у моєму вікні. Він завжди сам пішов до мене на руки і просив, щоб я погладив його і поговорив. І в рідкісні моменти, коли я приходив додому, він був для мене єдиною втіхою. Тоді я працював на двох роботах і рідко з’являвся, що, втім, нікому не заважало і нікого не хвилювало. Не зовсім вдало тоді склалося моє сімейне життя. Ну ось, він і заміняв мені все, що можна. І ласку, і тепло, і увагу я отримував саме від мого Сонечка. На це ім’я він і озивався. А однієї холодної осені він захворів. Захворів і почав кашляти. А я не привів його до ветеринара. Все думав, що само собою пройде. Все гадав, що завтра. От тільки трохи відпочину і відразу знайду час. Все здавалось, що обов’язково встигну, і з ним буде все гаразд. А Сонечко ліз до мене на руки в мої рідкісні приходи і, притиснувшись, заглядав мені в очі. І через пару місяців він помер. Тихо так пішов на Світлу галявину, в одне з моїх приходів, просто раптом заснув у мене на руках і більше не прокинувся… П’ятнадцять років вже минуло з того часу. П’ятнадцять довгих років. І коти інші у мене були і є. І всіх їх любив і люблю. Але іноді. Так що там іноді. Дуже часто уві сні приходить до мене моє Сонечко і, вмостившись на колінах, дивиться мені в очі. А я намагаюся пояснити йому і прошу вибачення. І все не можу знайти слова. І всі слова здаються не такими і кажу не те. І кожного разу згадую це, і стає мені так боляче, і так сумно, і так тисне всередині, ніби це сталося тільки вчора. І віддав би я все, щоб повернути той час і відвести моє Сонце до лікаря. Щоб він врятував його. І не можу я простити себе. І нема нікого, хто сильніше міг би звинувачувати мене, ніж я сам. І все здається мені, що він обов’язково залишився б живим. І знаю, що це я несу до самого кінця, і в останній свій день знову шкодуватиму, що не врятував своє єдине Сонечко. Не шкодуйте… Не шкодуйте, заради Бога, нічого. Нічого, зовсім нічого для своїх чотирилапих сонечок. Ні любові, ні часу, ні грошей, ні уваги. І якщо для цього треба відкласти всі свої справи. Всі свої найважливіші справи. То зробіть це! Зробіть це негайно! Щоб потім не картати себе до кінця своїх днів. І не просити темними ночами прощення у тих очей…
My Son and His Wife Gave Me a Flat When I Retired
Eleanor Whitaker had just been handed a flat the moment she retired. That afternoon, her son Peter and his wife...
If you call my dinner slop again, you’ll be eating on the street!” snapped Jane to her mother-in-law.
“Call my cooking slop one more time, and you’ll be eating out of bins!” Emily snapped at her mother-in-law. She...
My Son and His Wife Gave Me a Flat When I Retired
My son James and his wife Harriet handed me a flat the day I finally hung up my work boots...
When I Approached the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘You Made Dinner for My Son, but You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry: A Lesson in Boundaries** When I reached for a plate at the table, my mother-in-law slapped my hand...
Returning to My Country Cottage, I Caught My Mother-in-Law and Husband Showing It to a Buyer, Thinking I’d Never Find Out
The crisp October air bit at Sophie’s cheeks as she steered her car down the winding country lanes. Golden leaves...
Call my dinner slop one more time, and you’ll be eating out of the bin!” snapped Jane to her mother-in-law.
The air in the kitchen was thick with tension. “Call my cooking slop one more time,” Emily said, her voice...
No. We’ve decided it’s best for you not to bring your wife and child into this apartment. We won’t tolerate the inconvenience for long, and in the end, we’ll have to ask you to leave. And then your wife will tell everyone we threw you out onto the street with a small child.
“No. We decided its best you dont bring your wife and child to this flat. We wont tolerate the inconvenience...
When I Sat Down at the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘I Cooked for My Son, You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry October 12th** Id barely stepped into the dining room when my mother-in-law slapped me across the face. I...