Колись у мене жив рудий кіт.

В давнину це було. Жив у мене рудий кіт. Красень, сибарит і жартівник. Дивовижно лагідний і добрий малюк. А як його звали, не скажу. Тому, що називав я його — Сонечко. І як ім’я, і як характер, і як світло у моєму вікні. Він завжди сам пішов до мене на руки і просив, щоб я погладив його і поговорив. І в рідкісні моменти, коли я приходив додому, він був для мене єдиною втіхою. Тоді я працював на двох роботах і рідко з’являвся, що, втім, нікому не заважало і нікого не хвилювало. Не зовсім вдало тоді склалося моє сімейне життя. Ну ось, він і заміняв мені все, що можна. І ласку, і тепло, і увагу я отримував саме від мого Сонечка. На це ім’я він і озивався. А однієї холодної осені він захворів. Захворів і почав кашляти. А я не привів його до ветеринара. Все думав, що само собою пройде. Все гадав, що завтра. От тільки трохи відпочину і відразу знайду час. Все здавалось, що обов’язково встигну, і з ним буде все гаразд. А Сонечко ліз до мене на руки в мої рідкісні приходи і, притиснувшись, заглядав мені в очі. І через пару місяців він помер. Тихо так пішов на Світлу галявину, в одне з моїх приходів, просто раптом заснув у мене на руках і більше не прокинувся… П’ятнадцять років вже минуло з того часу. П’ятнадцять довгих років. І коти інші у мене були і є. І всіх їх любив і люблю. Але іноді. Так що там іноді. Дуже часто уві сні приходить до мене моє Сонечко і, вмостившись на колінах, дивиться мені в очі. А я намагаюся пояснити йому і прошу вибачення. І все не можу знайти слова. І всі слова здаються не такими і кажу не те. І кожного разу згадую це, і стає мені так боляче, і так сумно, і так тисне всередині, ніби це сталося тільки вчора. І віддав би я все, щоб повернути той час і відвести моє Сонце до лікаря. Щоб він врятував його. І не можу я простити себе. І нема нікого, хто сильніше міг би звинувачувати мене, ніж я сам. І все здається мені, що він обов’язково залишився б живим. І знаю, що це я несу до самого кінця, і в останній свій день знову шкодуватиму, що не врятував своє єдине Сонечко. Не шкодуйте… Не шкодуйте, заради Бога, нічого. Нічого, зовсім нічого для своїх чотирилапих сонечок. Ні любові, ні часу, ні грошей, ні уваги. І якщо для цього треба відкласти всі свої справи. Всі свої найважливіші справи. То зробіть це! Зробіть це негайно! Щоб потім не картати себе до кінця своїх днів. І не просити темними ночами прощення у тих очей…