З життя
Коротке повернення, яке змінило все життя
Як одне повернення додому змінило мене
Давно вже Оксана Іванівна не бувала в рідному селі Бережки, де минули її найщасливіші дні. Та одного разу серце стиснулося — вона взяла відпустку, зібрала небагато речей і сіла у вечірній поїзд до Луцька. Ніч у вагоні, а зранку — знайома стежка вздовж річки Стир, яку вона пам’ятала ще з дитинства. Мета була одна: прибрати на могилі матері. Та вона ще не знала, що ця подорож переверне її життя.
Сільський цвинтар зустрів її тишею й забуттям. Усе поросло бур’яном, ніби роками сюди не заходила людська нога. Могильний пагорб матері… кущі лопухів по пояс, дерев’яний хрест похилився, а між ними — мамині улюблені ромашки, що проросли самотужки. Неначе знак, натяк, ніби мамина душа все ще тут…
Сльози самі котилися по Оксаниних щоках. Вона згадувала, як колись вони з мамою ходили до річки, як та мріяла, щоб її донька мала щасливе життя. І справді — Оксана вийшла заміж за киянина, переїхала до столиці, жила «як усі». А в село лише передавала гроші через знайому бабусю, щоб та доглядала за могилою. Та виявилося, що тієї жінки вже давно немає…
— А ти чия ж будеш, рибко? — раптовий голос вивів її із задуми.
Оксана підвела голову. Перед нею стояла крихітна бабуся в вишитій хустині. Незнайоме обличчя, але слова — такі знайомі.
— Я донька Ганни Петрівни… Оксана.
— Ох, донечко! Та ж я тебе не впізнала! — старенька схопила її за руки. — Я ж Катерина Семенівна, сусідка ваша! Очі її сяяли теплом. — А я от по трохи приходжу, бур’ян вириваю, квіточки підсаджую. Сил уже не вистачає, але ж дивлюсь — ніхто не доглядає. А тут бачу — ти приїхала, усе прибрала…
— Я ще й сусідню могилу поправила. То моя перша вчителька, Марія Гаврилівна. Не могла пройти повз.
— Добре робиш. Добра справа, зроблена від серця — душу зцілює… — тихо промовила баба Катя й поволі пішла собі.
Того дня Оксана повернулася до Києва зовсім іншою. Вперше за багато років у серці було спокійно, ніби вона вмилася криничною водою. І тоді вона вирішила: треба повертатися. З чоловіком. Подивитися на рідну хату, відновити її. Андрій, її чоловік, давно мріяв поїхати в село, хоча вона раніше навіть не хотіла слухати.
Стара хата, хоч і зів’яла від часу, але залишалася рідною. Дах теДерева висохли, але серцем вона завжди була живою.
Heartbreaking Choice: Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs
An old man had to sacrifice his dog because he couldnt afford to save him. Tears streamed down the mans...
A Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs He Can No Longer Afford
An elderly man must sacrifice his dog because he cannot afford to save it. With a heavy heart, an old...
Heartbreaking Choice: Man Forced to Give Up His Beloved Dog Due to Rising Vet Costs
An old man had to sacrifice his dog because he couldnt afford to save him. Tears streamed down the mans...
The Charming Foreign Countryside Cottage
The Foreign Country Cottage A year ago, the Wilsons bought a country cottage. After turning fifty, Peter felt a strong...
The Charming Foreign Countryside Cottage
The Old Country Cottage A year ago, the Wilsons bought a countryside cottage. After turning fifty, Peter felt a deep...
Galina Peterson lunged for the envelope so fiercely that everyone gasped, and spoons clattered against plates. Her nails, painted a glossy red, nearly tore into the paper—but the notary’s palm came down firmly on her hand.
Margaret Peterson lunged for the envelope so fiercely that everyone flinched, and spoons clattered against plates. Her nails, painted a...
The morning swam in the grey light, the coffee maker clicked, and steam slowly rose against the windowpane.
The morning swam in grey light, the coffee machine clicked, steam slowly rising against the window. I just sat there,...
Mother,” Viktor whispered softly when they were alone in the kitchen, “I’ve been thinking for a long time about telling you this.
“Katie, Mum,” Victor began softly when they were alone in the kitchen, “Ive been meaning to tell you something for...