Красива, але сердита: чому цю кішку ніхто не хоче?

Аню ніхто не хотів брати… Вередлива, люта до чужих кішка, хоча й красуня! Для Ані чужими були всі, крім Оксани, яка регулярно прибирала клітку Ані й змінювала корм, воду та наповнювач. Її царівна-несміяна терпіла. Тільки відверталася спиною й постукувала хвостом, поки дівчина приводила порядок у її “номер”. У захист Ані треба сказати, що ніхто з волонтерів точно не знав її долю до притулку. Кішку знайшли на вулиці в незвично морозний для регіону день. Було майже -20! Худенька кішка привернула увагу двірника Андрія. Він виходив на маршрут рано, ще до шостої. Так йому подобалося. Тихо, машини майже не їздять і ніхто не відволікає.

Кішка, яку він зачепив мітлою, навіть не намагалася втекти, і він здивувався! Нахилився і зрозумів, що вона примерзла шерстю до тротуару. Лід під нею був темний від крові. Андрій аж затрусився! Молодий хлопець, він був глибоким інтровертом через невелику розумову відсталість, але дуже добрим! Господь наділив Андрія співчуттям за трьох. А вже тварин Андрій обожнював! Відомо, тварини душу чисту мають, як же їх не любити? А ображати їх — великий гріх!

Андрій твердо це знав. Його бабуся, яка й виховала хлопця, забравши внука від вічно п’яної доньки, часто годувала котів на вулиці. І Андрій їй допомагав із малечку. Він пам’ятав зморшкувату руку бабусі, яка гладила чергове нещасне кошеня, і її голос, що казав: “Бо у них, Андрійку, нікого немає в світі, і захист їм тільки Господь… Їм-то пенсію не платять, як нам із тобою. Треба ділитися хлібом насущним”.

Андрій заперечував лише в тому, що це ж не хліб, а каша з рибою, але бабуся пояснювала значення цієї фрази й додавала, що котики хліба не їдять. Звісно, з голоду й корку гризти почнеш, але їжа ця не для хижака!

Андрій перервав спогади та, схлипуючи, побіг у підсобку гріти чайник… Через двадцять хвилин він обережно відділив кішку від крижаної кірки асфальту. І поніс у підсобку, в тепло. Нещасна тварина мовчала і лише дивилася на хлопця виснаженими очима.

Як тільки пробило 8:00, Андрій рушив до найближчого притулку! Там його знали й радо зустрічали як добровольця. Андрій любив приходити й виконувати чоловічу роботу: колоти дрова для приготування їжі та опалення, вивантажувати вугілля для тих самих цілей.

Притулок існував виключно на ентузіазмі та пожертвах. Оксана побачила його покалічену ношу й негайно відправила кішку до клініки, де їм часто допомагали! Молодий двірник витягнув із кишень спецодягу всі гроші, які у нього залишалися до зарплати. Вийшло 1500 гривень.

– Ось, візьміть для Ані! – Ти знаєш її ім’я? – здивувалася Оксана, що стояла поряд.

– Ні, я сам її так назвав, можна? – несміливо запитав Андрій. – Господи, звичайно… Лише б вижила!

Операція тривала довго. Або хлопцям так здалося. Потім лікар вийшов і сказав їм: “У кішки дійсно дев’ять життів. Принаймні у цієї! У неї ножове поранення виявилося, уявіть? Якийсь негідник штрикнув ножем у бік, і вона, вочевидь, змогла дійти лише до того місця, де її знайшли. Впала, а кров швидко примерзла разом зі шерстю. Якби минуло трохи більше часу, відскрібав би ти, хлопче, її тіло…

– Я її поки що в притулок заберу. Коли можна буде, Володимире Івановичу? – Ну, дня три нехай у мене побуде. Уколи будемо робити. Зараз місце у стаціонарі є. – Дякую вам дуже!

Лікар махнув рукою і повернувся до себе. Знайшов на полиці захований пакетик цигарок, де лежало п’ять штук. Вийшов через “чорний хід” і закурив, жадібно затягуючись! Володимир Іванович багато бачив, але досі, стикаючись із жорстокістю щодо беззахисної істоти, втрачав самовладання! Курити він кинув два роки тому…

Аня стала мешканкою притулку “Квітка”. Історія її появи в цих стінах справила враження – одразу знайшлися люди, готові “вдочерити” страждальницю. Але Аня не була готова до спілкування з людьми! Вона шипіла, оголювала зуби й метко вдаряла лапою, якщо її намагалися торкнутися, показуючи “поганий” характер!

Тому вирішили не поспішати з видачею Ані навіть у дуже добрі руки. Андрій навідував кішку. Йому дуже хотілося взяти Аню до себе! Тільки куди? Жив Андрій у комунальній квартирі, у двох кімнатах після смерті бабусі. Але сусіди були проти будь-яких тварин у приміщенні!

Доводилося миритися з цим і відводити душу, годувавши й гладивши котів на вулиці. На Андрія Аня не шипіла. Побачивши його, кішка завмирала й вдивлялася в чоловіка. Незрозумілий спогад прослизав у зелених очах Ані. Вона нюхала повітря й їй здавалося, що запах цього чоловіка вона вже відчувала. І він не несе загрози, навпаки. Але придбана підозрілість брала гору й не давала Ані відгукнутися на ласку. Вона мовчки відходила в куток клітки й слухала, що говорить їй цей незрозумілий хлопець.

– Ех, Аня, я так злякався за тебе тоді! А тепер ти гарна така, справжня царівна! Шерстка блищить, і колір який – жодного разу такого не бачив!

Аня була “шоколадкою” – справді, досить рідкісного окрасу. Вона розуміла, що їй говорять приємні слова, але дивилася недовірливо. Андрій йшов, щоб повернутися іншим разом…

Навіть у нашому, наскрізь меркантильному й продажному світі, трапляються дива. Дім двірника Андрія потрапив під розселення й несподівано для себе, Андрій став володарем просторої однокімнатної квартири! Після отримання документів і ключів хлопець пішов не до магазинів меблів, як інші новосели, ні! Він увірвався у двері притулку, пролетів повз Оксану та зупинився біля клітки Ані.

– Аню, люба! Мені квартиру дали, окрему! Підеш до мене жити, Аня? Я ж за тобою прийшов! Будь ласка…

Аня довгі дві хвилини дивилася на Андрія. І потім сталося ще одне диво! Вона притулилася головою до ґрат і дозволила Андрію себе погладити!

– Ну от… Дочекалася свого принца наша Аня! – розсміялася Оксана, яка споглядала цю дивовижну метаморфозу. – Готуйся до переїзду, Аню!

Важко повірити в щирість і доброту після зради та болю, але якщо кішка вибрала вас, щоб надати вам такий кредит довіри – ви Справжня Людина.