Connect with us

З життя

«Крик душі: вибір, який змінює життя»

Published

on

«Боже, який сором!» — Оксана стояла, наче світ упав у неї під ногами. Вибір був жорстоким: вийти заміж за нелюбого або стати посміховищем для всього села. Сльози котилися по її щоках, а голос тремтів від відчаю:

— Що ж тепер буде, мамо? Усі будуть перешіптуватись за спиною, що наречений покинув мене просто перед весіллям…

Краще б земля розчинилася і поглинула її, ніж дивитися в очі сусідам. Мати гладила доньку по голові, шепочучи: «Не плач, Оксано, щось придумаємо». Але у голові Лариси Михайлівни вже зрів план — дерзкий, безумний, такий, від якого захоплювало дух.

А що, коли знайти нового нареченого просто зараз? Вона різко піднялася, гукнувши сусіда:

— Петре, заводь машину! Їдемо на вокзал до ранкового потягу!

Петро, посміхнувшись, лише знизав плечима:

— Для тебе, Ларисо Михайлівно, хоч зірку з неба. Але ти серйозно? Нареченого шукати?

— Серйозніше нікуди, — відрізала вона, грюкнувши дверима автомобіля. — Гроші люблять усі, знайдемо добровольця.

На пероні вона підійшла до двох симпатичних хлопців, перекинулася парою слів, і ось вже веде їх до машини. Петро витріщив очі:

— Це що, правда наречений і свідок?

— Так, Петре, — гордо заявила Лариса. — Євген і Назар. Їдемо в магазин за костюмами, а потім — на весілля!

Гості вже жваво гомоніли: «Наречений приїхав! Ура!» Оксана вибігла назустріч, але завмерла, наче грім її вразив. З машини вийшли двоє незнайомців. Мати відвела її вбік і пошепки сказала:

— Це Євген. Або виходиш за нього заміж, а потім тихо розведетеся, або живи з ганьбою. Вирішуй.

Оксана кивнула, не в силі вимовити жодного слова. А за хвилину на її заплаканому обличчі вже сяяла усмішка.

Весілля гуло до ранку. Євген грав роль чоловіка так, наче все життя до цього готувався. Оксана навіть розгубилася: «Звідки така ніжність?» Коли гості розійшлися, вона простягнула йому руку:

— Дякую, ти мене врятував. Не хвилюйся, скоро розведемося.

І тут стався несподіваний поворот. Євген подивився їй прямо в очі і твердо сказав:

— А я не хочу розлучатися. Ти мені сподобалася з першого погляду.

Оксана остовпіла.

— Ти жартуєш? Один поклявся у любові й втік, а чужа людина раптом хоче залишитися назавжди?

— Чужий? — з легким обуренням заперечив Євген. — Моя мама все життя боялася, що я не одружуся. А я говорив: «Моя доля сама мене знайде». І ось ти переді мною. Думай, Оксано, але я просто так не відступлю.

Що було далі? Оксана думала. Думала так довго, що минув 25 років. Виховали з Євгеном трьох дітей, живуть душа в душу. А Лариса Михайлівна досі дивується: як сором на все село перетворився на щастя на все життя? Може, перечитати цю історію ще раз — раптом там заховано секрет, як доля сама стукає у двері?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × п'ять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...