Ланч-манікюр: моя швидка пригода в перукарні

В обідню перерву я заскочила до перукарні в Києві, щоб зробити манікюр. На сусідньому кріслі сиділа струнка гарненька дівчина, трохи за тридцять, за вимовою – наша, укладалася і про щось жваво розповідала. Через працюючий фен вона говорила голосно – я мимоволі прислухалася…

Розповідь я почула з середини, тому так з середини й починаю, вже вибачайте.
«Все думала, що їй подарувати на день народження! Ну все у неї є, нічим не здивувати, вона у мене і красуня і сама собі все купити може. Ми з нею вже років сім дружимо, ще з університету, чого тільки не передаровано. Ну не шарф же черговий, а порадувати хотілося. Ну от що б ти подарувала людині, у якої в принципі все є, Марічко?” – запитала вона у перукарки. Перукарка задумалася: “Ну, може, набір там кремів, завжди потрібно…»

«Так, саме, Марічко! І от блукаю я по центру, прямо тут поруч і раптом натикаюся на магазин – такий гарний, схожий на Victoria’s Secret. Зайшла – там і білизна і всякі дрібниці для особистого життя. Все дуже пристойно. І я вирішила – куплю я їй у цьому магазині набір різних ароматних кремів, бо, хоч вона і юристка, з особистим життям щось не дуже. А креми з запахом притягують, знаєш! Але – не тут-то було. У магазині одразу підійшов до мене такий красень, вислухав мене щодо кремів і виклав на стіл ну вже зовсім інші речі.

Не знаю, Марічко, як ми від кремів до цього дійшли, сама не знаю, не питай, якось саме все відбулося… Коротше, сама, повір, не розумію як, затуманив мені голову і вмовив купити… фалоімітатор!»
Вся перукарня затихла. Марічка вимкнула фен і каже – я тобі тут п’ять хвилин масло у кінчики волосся вітру… Моя манікюрниця висмикнула шнур із сушарки для нігтів і строго сказала – не треба сушити, самі вже висохнуть. Всі згрупувалися, благо приміщення маленьке, я підсунула стілець якнайближче.

Ну, одразу мені дуже сподобався такий великий, фіолетового кольору, дуже просунутий. Красень показав, як працює. Не, ти не думай – в повітрі помахав, звісно. Трішки гуде голосно, на мій погляд, а так просто супер. Багато програм». У перукарні ніхто вже навіть не робив вигляд, що займається своїми справами – всі затамували подих.

«До нього додавалася велика оксамитова коробка і великий талмуд з інструкціями, – продовжувала дівчина. – Коротше, купила я його, назвала Фіолетовий Петро, обв’язала рожевими стрічками, заплющилася і подарувала. Ну, думаю, будь що буде.

Подруга дуже зраділа. Ніколи такого не бачила. Уфф!
Повезла його додому. Приїхала, йде через зелений коридор. Там попросили сумочку на просвіт – привернула їх увагу велика коробка. Що у вас там – суворо спитав митник?

Годинник, напевно, Бреге, Убло? Турбійон? Як називається? На коробці гордо стояло ім’я виробника. Щось таких годинників не знаю, нове щось? Подруга розгубилася, її кинуло в жар: “Ні, не годинник… це… побутова техніка», – ледь чутно промовила.

Що ще за побутова техніка в такій коробці – ще більш суворо промовив митник? Розкажете мені! Чайник? Бігуді, що чи, ха-ха?
Відкривайте коробку!

Ну що робити – вона відкрила.
Все дуже оживилися. Митник почервонів. Ті, хто стояв за нею в черзі на огляд багажу, витягнули шиї. Все-таки мій Фіолетовий Петро справив гідне враження!
Його треба оглянути, – не здавався митник, – раптом там щось всередині. Виймайте з коробки!

Ок, поставили знову на ленту. І коробку і Петра. Він сумно і урочисто поїхав по ленті. І раптом – до абсолютного жаху подруги Фіолетовий Петро, вийнятий з коробки, можливо, від вібрації на ленті раптом ожив і радісно завібрував! І так вібраючи, звиваючись і перевертаючись, показуючи себе у всій красі, поїхав на огляд. Боже, провал мене крізь землю, – молилася про себе подруга.
Зібрався невеликий натовп. Молодий чоловік, що стояв позаду подруги, жарко прошепотів їй у потилицю:
– Навіщо вам він, я ще краще можу. І я навіть готовий вібрувати.

У цей час прямо до рук митнику з огляду повернувся життєрадісний обертовий і вібруючий Фіолетовий Петро. Він тепер привітно миготів ліхтариком, який у нього, виявляється, теж був. Подруга почула, як за спиною голосно захихотіли. “Що це? Заспокойте його, нарешті! Забирайте своє господарство”, – вигукнув роздратований митник.

В загалом, червона і спітніла, вона ледь вибралася з натовпу зі своєю напіввідкритою коробкою, в яку ніяк не могла нової помістити Фіолетового Петра. Він так і стирчав своїм фіолетовим носом. З-під оксамитової кришки. Відчувала вона себе дуже популярною з молодим чоловіком, що причепився за нею, який готовий вібрувати. Щоб відстав зі своїм вібруванням, обмінялися телефонами.

– Не підвезти вас? – запитав інший пасажир, що стояв за нею. Мене водій чекає… ви не поспішайте, вкладайте … його, я почекаю.
Пригоди Фіолетового Петра в місті на цьому не закінчилися.

Телефонує вона мені через два дні і каже з претензією – твій Петро не працює. Як не працює? – образилася я за Фіолетового Петра. Перше, що спало на думку – може, він став імпотентом – напевно, лежав кілька місяців у магазині без використання, може, у них так само все як у людей – начебто не потрібен, він, мовляв, і забуває, як це воно.

Може його віднести в майстерню? В яку?!
Я порадила йти до Слави в майстерню, є у мене такий – на всі руки майстер – от до нього треба.

Прийшла вона до Слави. Слава теж дуже оживився. Взагалі я була горда за мого Фіолетового Петра – він одразу вселяв людям радість і любов до життя!
Очі Слави загорілися, він каже – залиште його на пару годинок, а така ви гарна дівчина, я і холодильники ремонтую і пилососи і люстру можу повісити – у вас все гаразд вдома з побутовою технікою, можу заїхати, тільки скажіть.
У загалом поки налагодили Петра (виявилось, потрібен був інший трійник) моя подруга обзавелася купою шанувальників і Петро так і залишився не при справах.

Усі в перукарні задумались… Помовчали. Знову зашумів фен, сушарка для нігтів – все повернулися до своїх процедур.
– А де, ти кажеш, магазинчик? – тихо запитала одна з відвідувачок…