Connect with us

Storie di vita

Літак розбився на вершині: високо, але не запаморочливо

Published

on

Літак розбився високо в горах. Вони, звісно, не були Карпатами, але досить високими, щоб замерзнути. Але замерзати було вже нікому. Усі загинули. Усі, окрім великої рудої собаки і маленького сірого кота. Собака була в багажному відділенні в клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто спав на колінах свого господаря.

Після удару він вилетів з розламаного на частини літака. Пролетівши метрів п’ятдесят, кіт впав у м’який сугроб. Очунівши через кілька хвилин, він пішов, похитуючись, у напрямку до димлячих уламків. Адже там залишився його господар. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

— Не йди туди, — сказав він коту. — Не йди. Там живих більше нікого немає.

Кіт подивився на нього нерозуміючи і пішов далі. Його стан ще був шоковим. Тоді пес підійшов до нього, взяв зубами за загривок, підняв у повітря і тримав доти, поки кіт не перестав розмахувати лапами і шипіти. Потім поставив поруч із собою і сказав:

— Вони всі загинули. Усі, крім нас. — Пес озирнувся і зіщулися. — Незабаром і ми помремо від холоду та голоду, якщо залишимося тут. Треба йти.

— Куди йти? — запитав кіт. — Мені більше нікуди, адже мій господар тут. Я, мабуть, нікуди не піду, залишуся поруч із ним. Ми ж усе моє життя разом. Кому я тепер потрібен? Ні, не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкіру на шиї і поніс. Він йшов вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки йому відомий напрям. Але це не було головним. Головне було не стояти на місці, а йти.

Коли лапам стало неабияк важко від снігу і льоду, він поставив кота поруч і вирив велику нору, де й приліг відпочити. Кота він поклав собі під животом. Щоб не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс у дорозі свого сірого супутника. А той тихенько скиглив і плакав. Він не вмів нічого, крім як лежати на колінах свого улюбленого господаря.

Коли вони вийшли на велику галявину, залиту сонцем і без снігу, кіт задихнувся від тепла, запахів і несподівано нахлинутого голоду. Навколо метушилося дуже багато людей. Усі були одягнені в жовті куртки та шоломи. Усі кричали і метушилися.

— Рятувальники, — сказав пес коту. — Сиди поруч, оглянемося, а потім вирішимо, що робити. Можливо, хтось і їсти дасть.

Велика статна людина з рацією на поясі кричала в переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.

— Ми не можемо йти невідомо куди. Ми не можемо обшукати всі гори. Отже, надішліть ще вертольоти. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на високого, худорлявого і засмаглого від гірського сонця чоловіка. Усі пробігали повз. Нікому не було справи до двох істот у цьому місці і серед рятувальників.

— Гей, гей! – раптом спіткнувся чоловік з рацією. Він як укопаний зупинився біля пухнастої пари. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

— Звідки ви? — спитав він, немов сподіваючись, що собака відповість. І вона відповіла. Пес тихо сказав: — “Гав!” — потім завив і показав головою вгору.

— Усі тихо! — раптом страшно голосно закричав статний, високий чоловік.

— Ви ж з літака, так? Як же ви додумалися сюди дістатися?!! А покажеш шлях нагору? — говорив чоловік без зупинки, а потім…

Потім він підхопив на руки кота та пішов у великий намет, а пес сам рушив за ними. Всі рятувальники зібралися навколо, і кому не вистачило місця в наметі, стояли зовні й обговорювали цей випадок.

Через годину статний засмаглий чоловік, як виявилося, керівник рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідку великого рудого пса. Услід їм, через щілину, дивився кіт, раптово зареваний від страху. Він не хотів тепер втратити ще й цього великого рудого пса.

Чоловік і собака зупинилися і подивилися назад.

— Чого ти кричиш? Чого ж ти так кричиш? — сказав статний чоловік. — Я обіцяю тобі, що ми повернемося. Обов’язково повернемося. Пес обернувся і тихо лагідно гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на розкладачку статного чоловіка. Він буде чекати.

А пес пройшов назад нагору весь цей жахливий шлях, ведучи рятувальників до аварійного літака. А потім спускався вниз, коли останнє тіло було знесено з вершини.

В наметі їх чекав кіт і першою справою кинувся на пса і став тертися об нього.

— Ох ці мені котячи ласки, — зніяковіло зазначив пес, поглядаючи на людину.

— Усе гаразд, — сказав високий статний чоловік. — Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок та поїздок. Пес усміхнувся на всю свою собачу посмішку. Тепер усе було добре.

— Бачиш! Бачиш, — говорив він коту, коли їх транспортував вниз вертоліт. — А ти не хотів іти, а я ж казав тобі!

Кіт тулиться до нього сірим чолом і тихо муркотів.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − 9 =

Також цікаво:

Storie di vita2 хвилини ago

Mio figlio mi ha comunicato la sua decisione durante il pranzo della domenica, senza nemmeno chiedermi se fossi d’accordo.

«Mamma, io e Federica abbiamo deciso di trasferirci da voi. Così sarà più comodo per tutti!» Mio figlio mi ha...

Storie di vita26 хвилин ago

Sono vedova da sei anni e lavoro come commessa in un supermercato vicino a Parma

«Mamma, perché non hai preparato niente per Serena? Lo sai che a quest’ora ha fame!» Mi ha rimproverata mio figlio...

IT1 годину ago

Il mutuo di mia sorella e il prelievo che non ho più fatto

Mia moglie mi ha tolto la fiducia con un gesto che non ho visto arrivare, e io ancora adesso, alle...

Storie di vita1 годину ago

Era un venerdì sera. Avevo appena finito di sparecchiare quando il cellulare di Roberto, lasciato sul tavolo della cucina, si illuminò.

«Guardo soltanto i profili di altre donne. Mica ti sto tradendo!» Mi disse mio marito dopo ventitré anni di matrimonio,...

IT4 години ago

Il garage di Matteo e il conto che non ho più intenzione di pagare

Avevo diciannove anni quando Simona mi disse che era incinta, in piedi davanti al distributore della Esso sulla statale, con...

IT4 години ago

Sunset Ridge, Quarant’Anni e la Torta di Noci che Ada Non Perse Mai

Per undici anni, mia suocera ha trovato il modo di sminuirmi a ogni festa, compleanno e pranzo della domenica —...

EN6 години ago

The Watch That Went to the Pawn Shop on Fulton Street

The Watch and the Kitchen Table My name is Russell, I'm seventy-one, and I'm the one my sister-in-law blamed for...

EN7 години ago

Silt Road, Forty-Two Miles Away

I called my son-in-law "son" for the first time in the ICU hallway at St. Vincent's, somewhere around three in...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.