Connect with us

З життя

Літак розбився на вершині: високо, але не запаморочливо

Published

on

Літак розбився високо в горах. Вони, звісно, не були Карпатами, але досить високими, щоб замерзнути. Але замерзати було вже нікому. Усі загинули. Усі, окрім великої рудої собаки і маленького сірого кота. Собака була в багажному відділенні в клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто спав на колінах свого господаря.

Після удару він вилетів з розламаного на частини літака. Пролетівши метрів п’ятдесят, кіт впав у м’який сугроб. Очунівши через кілька хвилин, він пішов, похитуючись, у напрямку до димлячих уламків. Адже там залишився його господар. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

— Не йди туди, — сказав він коту. — Не йди. Там живих більше нікого немає.

Кіт подивився на нього нерозуміючи і пішов далі. Його стан ще був шоковим. Тоді пес підійшов до нього, взяв зубами за загривок, підняв у повітря і тримав доти, поки кіт не перестав розмахувати лапами і шипіти. Потім поставив поруч із собою і сказав:

— Вони всі загинули. Усі, крім нас. — Пес озирнувся і зіщулися. — Незабаром і ми помремо від холоду та голоду, якщо залишимося тут. Треба йти.

— Куди йти? — запитав кіт. — Мені більше нікуди, адже мій господар тут. Я, мабуть, нікуди не піду, залишуся поруч із ним. Ми ж усе моє життя разом. Кому я тепер потрібен? Ні, не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкіру на шиї і поніс. Він йшов вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки йому відомий напрям. Але це не було головним. Головне було не стояти на місці, а йти.

Коли лапам стало неабияк важко від снігу і льоду, він поставив кота поруч і вирив велику нору, де й приліг відпочити. Кота він поклав собі під животом. Щоб не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс у дорозі свого сірого супутника. А той тихенько скиглив і плакав. Він не вмів нічого, крім як лежати на колінах свого улюбленого господаря.

Коли вони вийшли на велику галявину, залиту сонцем і без снігу, кіт задихнувся від тепла, запахів і несподівано нахлинутого голоду. Навколо метушилося дуже багато людей. Усі були одягнені в жовті куртки та шоломи. Усі кричали і метушилися.

— Рятувальники, — сказав пес коту. — Сиди поруч, оглянемося, а потім вирішимо, що робити. Можливо, хтось і їсти дасть.

Велика статна людина з рацією на поясі кричала в переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.

— Ми не можемо йти невідомо куди. Ми не можемо обшукати всі гори. Отже, надішліть ще вертольоти. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на високого, худорлявого і засмаглого від гірського сонця чоловіка. Усі пробігали повз. Нікому не було справи до двох істот у цьому місці і серед рятувальників.

— Гей, гей! – раптом спіткнувся чоловік з рацією. Він як укопаний зупинився біля пухнастої пари. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

— Звідки ви? — спитав він, немов сподіваючись, що собака відповість. І вона відповіла. Пес тихо сказав: — “Гав!” — потім завив і показав головою вгору.

— Усі тихо! — раптом страшно голосно закричав статний, високий чоловік.

— Ви ж з літака, так? Як же ви додумалися сюди дістатися?!! А покажеш шлях нагору? — говорив чоловік без зупинки, а потім…

Потім він підхопив на руки кота та пішов у великий намет, а пес сам рушив за ними. Всі рятувальники зібралися навколо, і кому не вистачило місця в наметі, стояли зовні й обговорювали цей випадок.

Через годину статний засмаглий чоловік, як виявилося, керівник рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідку великого рудого пса. Услід їм, через щілину, дивився кіт, раптово зареваний від страху. Він не хотів тепер втратити ще й цього великого рудого пса.

Чоловік і собака зупинилися і подивилися назад.

— Чого ти кричиш? Чого ж ти так кричиш? — сказав статний чоловік. — Я обіцяю тобі, що ми повернемося. Обов’язково повернемося. Пес обернувся і тихо лагідно гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на розкладачку статного чоловіка. Він буде чекати.

А пес пройшов назад нагору весь цей жахливий шлях, ведучи рятувальників до аварійного літака. А потім спускався вниз, коли останнє тіло було знесено з вершини.

В наметі їх чекав кіт і першою справою кинувся на пса і став тертися об нього.

— Ох ці мені котячи ласки, — зніяковіло зазначив пес, поглядаючи на людину.

— Усе гаразд, — сказав високий статний чоловік. — Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок та поїздок. Пес усміхнувся на всю свою собачу посмішку. Тепер усе було добре.

— Бачиш! Бачиш, — говорив він коту, коли їх транспортував вниз вертоліт. — А ти не хотів іти, а я ж казав тобі!

Кіт тулиться до нього сірим чолом і тихо муркотів.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × три =

Також цікаво:

З життя8 хвилин ago

Ніби порожньо, але має велике значення

Ніби порожньо, але означає багато Віра їхала у автобусі №73, що пробирався крізь засніжений Чернігів. Вмостилася біля вікна, впіймала поглядом...

З життя14 хвилин ago

Понедельник: Начало пути к себе

**Обретение себя в понедельник** В тот понедельник Света проснулась слишком рано. Не из-за будильника, не из-за шума — просто открыла...

З життя18 хвилин ago

Дочка, таємницю про яку мали зберегти в секреті

Сьогодні я згадала історію, яку ніколи не розповідала нікому. Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар...

З життя28 хвилин ago

«Ти вже маєш чотири квартири, а ми з матір’ю куди, на вулицю?»

«Оленко, борони Боже, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на...

З життя47 хвилин ago

Незачинені вікна

Невідчинені вікна Ганна вперше за довгі місяці почула власний голос. Він пролунав сипло, нерішуче, наче пробився крізь шар пилу, що...

З життя48 хвилин ago

«Як можна мене не помітити?»

“Як можна не помітити мене?” — сердилася Оксана, дивлячись у дзеркало та підфарбуючи губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там я...

З життя55 хвилин ago

Залишитися — означає бути

Щодня вранці Віктор виходив із своєї старої хрущовки у спальному районі Луцька рівно о 07:45. Не тому, що йому кудись...

З життя1 годину ago

Ну вот и начало, или всё впереди

Ну вот и всё… или, может, только начало Когда я выходила замуж за Дмитрия, даже в мыслях не было, что...