Connect with us

З життя

Літак розбився в горах: не Гімалаї, але висота вражає

Published

on

Високо в Карпатах розбився літак. Це, звісно, не Гімалаї, але достатньо високо, щоб замерзнути. Проте замерзати вже не було кому. Усі загинули. Усі, окрім великої рудої собаки і маленького сірого котика. Собака була у багажному відділенні в клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто лежав на колінах у свого господаря. Після удару він вилетів з розірваного “Боїнга”. Пролетівши метрів з п’ятдесят, кіт упав у м’який сніговий замет. Опам’ятавшись за хвилин десять, він похитуючись попрямував до димних уламків. Адже там залишився його господар.

Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

– Не йди туди, – сказав він коту. – Не йди. Там уже нікого живого не залишилося.

Кіт подивився на нього нерозуміюче і пішов далі. Він ще не оговтався від шоку. Тоді пес підійшов до нього і взявши зубами за загривок підняв у повітря, і тримав, поки кіт не перестав розмахувати лапами і шипіти. Потім поставив поруч із собою і сказав:

– Вони всі загинули. Усі, крім нас. – Пес оглянувся навколо і злегка почмокав, відчуваючи холод. – Скоро й ми загинемо від холоду і голоду, якщо залишимось тут. Треба йти.

– Куди йти? – запитав кіт. – Мені більше нікуди, адже мій господар тут. Я, напевне, нікуди не піду, залишусь поруч з ним. Ми ж усе моє життя були разом. Кому я тепер потрібен? Ні, я не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкуру на шиї і поніс. Він поспішав вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки в нього це відчуття. Але це зараз не було головним. Головне — не стояти на місці, а йти.

Коли лапам було зовсім несила відколювати сніг і лід, він поклав поруч кота і викопав велику нору, де й приліг відпочити. Кота поклав собі під живіт, щоб той не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс усю дорогу свого сірого супутника. А той тихенько скиглив і плакав. Він нічого не вмів, окрім як лежати на колінах свого улюбленого господаря.

Коли вони вийшли на велику галявину залиту сонцем і зовсім без снігу, то кіт здивувався від теплоти, запахів та раптово нахлинулого голоду. Навколо будь-я не будь-я безліч людей. Вони всі були одягнені в оранжеві куртки та каски. Усі кричали і метушилися.

– Рятувальники, – сказав пес коту. – Сиди тут поруч, оглянемось, а потім вирішимо, що робити. Може, хтось і поїсти дасть.

Високий мускулистий чоловік з рацією на поясі кричав у переговорний пристрій. Він вимагав більш точних координат.

– Ми не можемо йти куди-небудь. Ми не можемо обшукати всі гори. Надішліть ще вертольоти. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на високого, худого і загорілого до чорного від гір сонячного місцезнаходження. Усі пробігали повз. Нікому не було діла до двох створінь на цій місцевості та серед рятувальників.

– Ей, ей! – раптом спіткнувся чоловік з рацією. Він немов укопаний зупинився біля пухнастої пари. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

– Ви звідки? – запитав він, наче сподіваючись, що собака відповість. І вона відповіла. Пес тихо сказав: – “Гав!..” – потім завив і показав головою вгору.

– Усі тихо! – раптом страшно голосно закричав високий чоловік.

– Ви ж з літака, так? Як же ви, бідолахи, дісталися сюди?!! А покажеш шлях наверх? – говорив чоловік, не зупиняючись, а потім…

Потім він підхопив на руки кота і пішов у великий намет, а пес сам пішов за ним. Усі рятувальники скупчилися навколо, та ті, хто не помістився в наметі, стояли зовні і обговорювали цей випадок.

Через годину високий загорілий чоловік, виявившись керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на поводку великого рудого пса. У слід їм через щілину дивився кіт, раптом захлинаючись від страху. Він не хотів втратити тепер ще й цього великого рудого пса.

Чоловік і собака зупинились і озирнулись назад.

– Чого ти кричиш? Що так кричиш? – сказав високий чоловік. – Я обіцяю тобі, що ми повернемось. Обов’язково повернемось. Пес озирнувся і тихенько ласкаво гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на похідну постіль високого чоловіка. Він буде чекати.

А пес продефілював назад вгору вже страшним маршрутом, ведучи рятувальників до розбитого літака. А потім знову вниз, коли й останнє тіло було знято з вершини.

У наметі їх чекав кіт і першим, що зробив, кинувся до пса і почав тертися об нього.

– Ох вже ці котячі ніжності, – соромливо зауважив пес, поглядаючи на чоловіка.

– Все гаразд, – сказав високий мускулистий чоловік. – Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок та поїздок. Пес усміхнувся своєю собачою усмішкою. Тепер усе було добре.

– Ось бачиш! Ось бачиш, – говорив він коту, коли вони летіли вниз у вертольоті. А ти не хотів іти, а я казав тобі!

Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихенько мурчав.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 1 =

Також цікаво:

З життя29 хвилин ago

The Quirky Tale of the Little Duckling

Emily walks out of the Birmingham Royal Hospital and bumps into a man in the doorway. Sorry, he says, holding...

З життя32 хвилини ago

The Intruder

Ethel, the elder daughter, pronounces the family verdict. She never marries because of her sour temperament and lofty expectations of...

З життя1 годину ago

The Enchanting Wedding of the Enchanted Realm

Oliver Clarke wed Imogen Bennett on purpose to give Molly Whitaker a proper sting. He wanted to prove that he...

З життя1 годину ago

The Faux Child

I remember working at a little health resort near Bath, the one you could only reach by the old steamtrain...

З життя2 години ago

The Will of the Youngest Son

Emily Harper never takes her eyes off the Operating Theatre sign. The letters blur from hours of waiting, her heart...

З життя2 години ago

The Maternity Ward at the Medical Centre Was Unusually Crowded: Despite All Signs Indicating a Perfectly Normal Delivery, Twelve Doctors, Three Senior Nurses, and Even Two Paediatric Cardiologists Gathered Around

The delivery suite at St. Mary’s Hospital in London was unusually crowded. Though every sign pointed to a perfectly normal...

З життя3 години ago

INNOCENT AND UNFORGOTTEN

Emily had been an orphan since she was five. Her mother fell ill and died, and soon after her father...

З життя3 години ago

Katie Strolled Past Shop Windows, Savoring the Delicacies in Her Imagination. Visualising What Her Modest Purse Could Afford, She Concluded That She Needed to Save Up.

I used to drift past shop windows, staring at the food displays as if I could eat them with my...