Connect with us

Uncategorized

Літак розбився в горах: не Гімалаї, але висота вражає

Published

on

Високо в Карпатах розбився літак. Це, звісно, не Гімалаї, але достатньо високо, щоб замерзнути. Проте замерзати вже не було кому. Усі загинули. Усі, окрім великої рудої собаки і маленького сірого котика. Собака була у багажному відділенні в клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто лежав на колінах у свого господаря. Після удару він вилетів з розірваного “Боїнга”. Пролетівши метрів з п’ятдесят, кіт упав у м’який сніговий замет. Опам’ятавшись за хвилин десять, він похитуючись попрямував до димних уламків. Адже там залишився його господар.

Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

– Не йди туди, – сказав він коту. – Не йди. Там уже нікого живого не залишилося.

Кіт подивився на нього нерозуміюче і пішов далі. Він ще не оговтався від шоку. Тоді пес підійшов до нього і взявши зубами за загривок підняв у повітря, і тримав, поки кіт не перестав розмахувати лапами і шипіти. Потім поставив поруч із собою і сказав:

– Вони всі загинули. Усі, крім нас. – Пес оглянувся навколо і злегка почмокав, відчуваючи холод. – Скоро й ми загинемо від холоду і голоду, якщо залишимось тут. Треба йти.

– Куди йти? – запитав кіт. – Мені більше нікуди, адже мій господар тут. Я, напевне, нікуди не піду, залишусь поруч з ним. Ми ж усе моє життя були разом. Кому я тепер потрібен? Ні, я не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкуру на шиї і поніс. Він поспішав вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки в нього це відчуття. Але це зараз не було головним. Головне — не стояти на місці, а йти.

Коли лапам було зовсім несила відколювати сніг і лід, він поклав поруч кота і викопав велику нору, де й приліг відпочити. Кота поклав собі під живіт, щоб той не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс усю дорогу свого сірого супутника. А той тихенько скиглив і плакав. Він нічого не вмів, окрім як лежати на колінах свого улюбленого господаря.

Коли вони вийшли на велику галявину залиту сонцем і зовсім без снігу, то кіт здивувався від теплоти, запахів та раптово нахлинулого голоду. Навколо будь-я не будь-я безліч людей. Вони всі були одягнені в оранжеві куртки та каски. Усі кричали і метушилися.

– Рятувальники, – сказав пес коту. – Сиди тут поруч, оглянемось, а потім вирішимо, що робити. Може, хтось і поїсти дасть.

Високий мускулистий чоловік з рацією на поясі кричав у переговорний пристрій. Він вимагав більш точних координат.

– Ми не можемо йти куди-небудь. Ми не можемо обшукати всі гори. Надішліть ще вертольоти. Нехай шукають дим.

Пес уважно дивився на високого, худого і загорілого до чорного від гір сонячного місцезнаходження. Усі пробігали повз. Нікому не було діла до двох створінь на цій місцевості та серед рятувальників.

– Ей, ей! – раптом спіткнувся чоловік з рацією. Він немов укопаний зупинився біля пухнастої пари. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

– Ви звідки? – запитав він, наче сподіваючись, що собака відповість. І вона відповіла. Пес тихо сказав: – “Гав!..” – потім завив і показав головою вгору.

– Усі тихо! – раптом страшно голосно закричав високий чоловік.

– Ви ж з літака, так? Як же ви, бідолахи, дісталися сюди?!! А покажеш шлях наверх? – говорив чоловік, не зупиняючись, а потім…

Потім він підхопив на руки кота і пішов у великий намет, а пес сам пішов за ним. Усі рятувальники скупчилися навколо, та ті, хто не помістився в наметі, стояли зовні і обговорювали цей випадок.

Через годину високий загорілий чоловік, виявившись керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на поводку великого рудого пса. У слід їм через щілину дивився кіт, раптом захлинаючись від страху. Він не хотів втратити тепер ще й цього великого рудого пса.

Чоловік і собака зупинились і озирнулись назад.

– Чого ти кричиш? Що так кричиш? – сказав високий чоловік. – Я обіцяю тобі, що ми повернемось. Обов’язково повернемось. Пес озирнувся і тихенько ласкаво гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на похідну постіль високого чоловіка. Він буде чекати.

А пес продефілював назад вгору вже страшним маршрутом, ведучи рятувальників до розбитого літака. А потім знову вниз, коли й останнє тіло було знято з вершини.

У наметі їх чекав кіт і першим, що зробив, кинувся до пса і почав тертися об нього.

– Ох вже ці котячі ніжності, – соромливо зауважив пес, поглядаючи на чоловіка.

– Все гаразд, – сказав високий мускулистий чоловік. – Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок та поїздок. Пес усміхнувся своєю собачою усмішкою. Тепер усе було добре.

– Ось бачиш! Ось бачиш, – говорив він коту, коли вони летіли вниз у вертольоті. А ти не хотів іти, а я казав тобі!

Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихенько мурчав.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

19 − сім =

Також цікаво:

Uncategorized6 хв. ago

Я проковтнув сльози: Як із короля родини стати старим і забутим

Наодинці зі сльозами: Як я з короля перетворився на старого, нікому непотрібного Весь час я був сам Я виріс сиротою....

Uncategorized12 хв. ago

Я планувала весілля, але закохалася в його брата: як тепер впоратися з цим хаосом?

Вітаю! Мене звати Олена Пташка, і я проживаю у Львові, де річка Полтва тихо протікає старовинними вулицями. Мені 28 років,...

Uncategorized54 хв. ago

Таємниця, що залишається між нами

Тайна, яку ми досі зберігаємо Минуло багато років, перш ніж я змогла згадати про це без гіркоти й тієї бурі...

Uncategorized56 хв. ago

Вона сказала холодно: ‘Сам поїдь і поговори з лікарем, йому все одно не жити’.

– Все одно він вже не житиме, – сказала дружина чужим холодним голосом. – Ось приїдь сам і поговори з...

Uncategorized1 годину ago

Я планувала вийти заміж, але захопилася його братом! Як виплутатися з цього хаосу?

Вітаю, мене звати Оксана Воробей, і я живу у Львові, де спокійні води Дністра біжать через старовинні квартали. Мені 28...

Uncategorized1 годину ago

Я могла допустити фатальну помилку, залишивши батька наодинці

Можливо, я ледь не зробила найбільшу помилку — залишила батька на самоті Життя не пробачає, коли відкладаєш справді важливе Іноді...

Uncategorized2 години ago

Я ледь не припустилася фатальної помилки — залишивши батька на самоті

Я могла зробити найбільшу помилку — залишити батька на самоті Життя не пробачає, коли відкладаєш справді важливе Іноді нам потрібно...

Uncategorized2 години ago

Чому відвідувати мене, якщо я вас не пам’ятаю?

Нащо їхати до мене в гості? Я вас навіть не пригадую! – Марієчко, добрий день! – Вітаю! – Відповіла здивовано...