Любов, що зародилася з обману

Одарка Миколаївна стояла перед директоркою, пальці переплутались у паперах. «Ганно Василівно, благаю! Не звільняйте! Дві дитини, кредит на хатину!» – голос тремтів. – Виправлюсь, присягаюсь!
Ганна Василівна зідхнула важко. «Одарко Миколаївно, ви підробили диплом. Це жорстке порушення, яке…»
«Я ж візьмусь до навчання! Лишився рік до захисту!» – перебила вчителька початків, сльози каплями на підлогу. – Дайте шанс!
Директорка школи номер десять у Винниках глянула співчутливо. Одарка вже третій рік працює, діти обожнюють, батьки хвалять. Але закон – як стіна.
«Добре. Місяць вам. Щоб справжній диплом був тут. Інакше…»
«Дякую! Щира подяка!» Одарка кинулась до дверей, але в двернях обізвалась: «А як ви довідались?»
«Перевірка з райвно звірила всі папери. Знайшли невідповідність випадково».
Вискочивши, Одарка майже врізалась у Левка Андрійовича, вчителя фізкультури. Високий, з сивиною в чорному волоссі, чоловік після п’ятдесяти притримав її за лікоть.
«Що трапилось, Одарко Миколаївно? Ви бліда як крейда».
«Левку Андрійовичу, кінець усьому!» – їй перекривило голос. – Мене ж звільнять!
«Та за що?»
Одарка завагалась. Признатись було стидно. Левко Андрійович – людина принципова, кришталева репутація, двадцять років у школі.
«Із документами… нелад», – пробурчала вона невиразно.
«А що саме? Можливо, поможу?»
Вона підвела на нього заплакані очі. Левко Андрійович завжди ставився по-батьківськи, потішував цукеркою, розпитував про дітей. А самотності після розлуки завжди бракувало чоловічої підтримки.
«Диплом… З дипломом проблема».
«Загубився?»
«Так», – солгала Одарка, хапаючись за рятівну соломинку. – Під час переїзду. А дублікат роблять довго, біякнетства жахливе.
Левко Андрійович задумливо потер підборіддя.
«А де вчились? Який рік?»
«У Львівському педагогічному», – випалила Одарка, не кліпнувши оком. Справді – лише три курси, потім одруження, дитини, навчання закинула.
«Знаєте що, я маю знайомого там у архіві. Може, прискорить дублікат. Ваше прізвище тоді? За чоловіком чи дівоче?»
Одарка відчула, як провалюється у трясовину брехні глибше.
«Дівоче. Одарка Миколаївна Калина».
Ретельний Левко Андрійович посміхнувся лагідно. «Гаразд, поговорю із Степаном Яковичем. Він у тому інституті архівами керує. Ми з ним ще зі студентства приятелювали».
«Левку Андрійовичу, ви… ви такі добрі до мене», – прошепотіла вона. – Не знаю, як вас дякувати.
«Та годі вам! Ми ж колеги. Потрібно ж один одному помагати».
Вдома Одарк
І хоч колись брехня ледь не зруйнувала її життя, тепер Оксана й Борис, тримаючись за руки й дивлячись, як їхні діти грають у сонячному промінні, знали – найщиріша любов часто народжується з нагоди виправити помилку та дати шанс доброті.