Ліза боялася вдовця, а не його маленької дочки чи різниці у віці.

Мачуха добре розуміла, що Оля не хотіла виходити заміж за вдівця, і не тому, що у нього була маленька дочка, і не через те, що він старший, а тому, що вона його страшенно боялася. Його пронизливий погляд влучав у саме серце, і від страху воно починало швидко битися, наче намагаючись захиститися від стріл цього погляду. Оля ховала очі в підлогу і довго не піднімала, а коли все ж таки наважувалася, всі помічали, що вони сповнені сліз. І ці сльози, як лавина, котилися вниз по її рум’яних від збентеження щоках. Руки тремтіли, і маленькі кулачки бажали відбиться від мачухи та її обранця. Ненадійний язик зрадливо промовив: «Згодна».

-Ну от, і домовилися. В такий дім, до такого чоловіка гріх не піти! Він з першої жінки здував пилинки, вона ж була слабка, хвороблива, вся ходила й кашляла. Бувало, йшли вони, він три кроки, вона один. Зупиниться, дихав паровозом, він її обійме, заспокоїть, не прикрикне, як твій батько-баламут. Коли вона вагітна ходила, майже ніхто її не бачив. А після пологів він ночами сам до немовляти вставав, а вона зовсім зів’яла. Так казала його мати.

-А ти – силачка, тебе він у покутті посадить. Ти спритна, виконуєш будь-яку роботу, і косиш, і жнеш, і прядеш, і тчеш. Гріх віддавати тебе за молодого, у тих характер ще не сформований, а у цього все на поверхні, все про нього знаємо. Яке щастя тобі випало!

Самогон поставлю, вечірком посидимо, а вдівцю весілля не потрібне, нема чого упокійну бентежити танцями. Приданого він казав не збирати, бо в домі повна чаша.

Федір уперше одружився за коханням, знаючи, що Віра постійно хворіла, була слабкою, та мати його все ж казала, що йому потрібна жінка, а не безтолоч, але ніхто його не переконав, ні люди, ні свій розум, тільки Віру він прагнув і все. По селі поширювалися чутки, що його зачарували, бо тільки зачарований так би присвятив своє життя стражданням і болю. Лікарі казали, що у Віри дуже слабкі легені, кожна застуда веде до запалення, до астми, а там хто знає.

Федір вірив, що коханням віджене смерть від дружини. Спочатку після шлюбу все йшло добре. Щасливі молодята раділи своєму щастю. Потім, коли Віра завагітніла, наче все нутро в неї вивернули навиворіт, стала такою слабкою, що не могла впоратись із домашньою роботою. Лікарі казали, що це токсикоз, от народить і окріпне. Федір піклувався про Віру з любов’ю без дорікань. Його мати дорікала його день і ніч, що не господиню привів у дім. Федір захищав дружину, як яструб своє гніздо. Під час пологів у Віри дівчинка народилась. Федір сподівався, що сила й радість повернуться в родину. Але застуда занапастила Віру, і вона танула на очах. Лікар сказав просто:

-У неї легені згасають.

Сказав просто, по-сільському. Віра знала, що їй залишилось небагато, спершу трималася й не показувала. Усмішка більше нагадувала болісний вираз, губи усміхалися, а очі видали біль і страх за завтрашній день, за доньку. Здавалося, що вона просить запам’ятати її всміхненою, веселою. Її худоба, виступаючі ребра, впала груди говорили про те, що смерть поруч.

Передчуваючи свій відхід, Віра попросила чоловіка вислухати її.

-Не народився ще той чоловік, який порушив би плани Божі. Наша любов втомилася боротися зі смертю, сили більше немає, я втомилась від болю, від думок. Я прошу у тебе прощення, і в доньки теж. Сама народжена на горе, вас прирекла на страждання.

Федір тримав її руки й цілував. По важкому, уривчастому диханню зрозумів, що вона поспішає щось важливе сказати, відчув, що залишилось їй недовго. Вона почала про свою любов говорити, про тривогу за дочку, говорила захлинаючись, а потім перевела подих:

-Одружись із Єлизаветою, вона буде гарною дружиною, ти хороший чоловік, батько, вона буде хорошою матір’ю, їй довелося багато перенести з мачухою, з п’яним батьком. Я знаю її життя, і мама моя добре про неї відгукується. Оля ласкава, працьовита й терпляча, свою доньку вона не образить. Будь з нею так, як зо мною.

Прощаючись, Федір плакав, а сльози заслоняли образ дружини. Відчував, як вона йде, усміхаючись, її рука все міцно стискала його. Обіцяв зробити все, як вона веліла. Тому через рік після смерті дружини прийшов свататися до Олі.

Мачуха підготувала Федорову тещу, вона теж хотіла для внучки доброї мами. Сама хворіла і боялась, що може залишитись небагато. Вона знала, що пережив улюблений зять, і за його відношення до її дочки була готова дякувати.

Все, як у тумані, пройшло. Бачачи, як важко дочці без уваги мами, випадково виконає прохання дружини. Заздалегідь придивлявся до Олі, помітив, що вона покірна, слухняна, елегантна, нагадувала дружину. Порой хотів би підійти й міцно обійняти, уявляючи образ дружини.

Самій Олі було важко пояснити, чому погодилася на шлюб. Була втомлена бути прислугою мачухи, втомилася приводити батька додому п’яного, захищаючи від мачухи, чи насміються сестри, шкода доньки Федора?

Прийнявши рішення, зрозуміла, що тепер завдання полюбити Федора. Після заручин Федір вирішив познайомити доньку з Олею.

Віра рідко виходила на вулицю, часу не витрачала з донькою. Кожну секунду вона милувалась Альонкою. Часом, прокинувшись вночі, чоловік бачив, як дружина шепоче над дочкою, наставляла жити. Тяжко було думати, що Віра казала. Альонка була домашньою, до чужих ніколи не підходила, в неї був тато, мама, бабуся й галаслива бабця.

Федір привів Олю, щоб побути разом. Оля з Федором на чужині здебільшого мовчала, відзначила, що він анітрохи не похмурий, навпаки ввічливий, уважний. Відверто запитав, чи є у майбутньої дружини коханий, відступить у бік. Про дружину не сказав ні слова.

Дім вразив Олю. Прекрасні меблі, багато вишитих картин у різьблених дерев’яних рамках, великі світлі кімнати. Альонка, побачивши Олю, повела себе дивно; стала кокетувати. Вона винесла іграшки та стала просити Олю з нею пограти. При цьому торкалася долонькою. Дивилася цікавими оченятами, зрідка усміхалася. Оля кілька разів під час гри її обіймала, поправляла розкішне волосся.

— А давай, зроблю зачіску, ти як принцеса будеш.

Федір спостерігав за ними і заплакав від радощів. Боявся привести Олю, бо Альонка питала про маму. Вона поглядала у вікно, коли хтось приходив, стрімголов зустрічала, сподівалася, що мама повернулась. Федір намагався пояснити, що ось четвертий рік, але її серцю не довелося пояснювати, потрібна була ніжна мама.

Федір зрозумів, що кохання, обійми материнських теплих рук, ласки душевної ніколи не замінять. Зрозумів і боявся Олі. Але побачив, як Альонка насупилась. Ось від радості Альонка взяла Олю за руку, повела на ліжко, почала пострибувати до стелі.

Оля згадала, коли к ним мачуха, завдяки нагадуванню її куском, таємно віддавав солодощі її дочкам, як вона завжди доношувала діряві сукні. Як п’яного батька клали, від жалю душа рвалась, ховала його своїм покривалом. Згадала, що першому зустрічному, як непотрібну скотину, вивела за ворота, згадала прокляття мачухи, і з грудкою до Альонки. Міцно, міцно обійняла і приклалася поруч. Заснула донька міцно, щасливим сном. Федір від радощів не знав як з Олею. Пили чай, посміхаючись. Повернувся Оля додому. Не повернулась і все!

Жінка має бути з чоловіком, а не йти у місце, де її не чекають.