Майно невістки

Майно невістки

Оксана подивилася на фото в гарній рамці й зітхнула. Минуло два роки з дня смерті чоловіка. Безглуздий випадок, сніг, що впав із даху, удар… і Тараса не стало.

Вони прожили разом лише два роки, і не встигли завести дітей. Від коханого залишилися тільки спогади, фотографії та його мати, Лариса Євгенівна.

Вона приїжджала до Оксани, плакала, нарікала і навіть звинувачувала її в тому, що невістка не народила їм онука.

— Була б ти нормальною жінкою, залишилася б у нас дитина… — казала вона. Оксана лише знизувала плечима. Їй було важко пережити втрату, але винною себе не вважала. Перш ніж народжувати дітей, вони з чоловіком хотіли вирішити питання з житлом, готувалися до переїзду. Але Тарас не дожив до цієї події.

Після смерті чоловіка Оксана занурилася в роботу, щоб зайняти себе і відволіктися. Вона працювала без упину, брала понаднормові замовлення і вже за рік до свого тридцятиліття переїхала з орендованої квартири у власну. Маленьку, зате власну.

Батько трохи допоміг, він пишався дочкою і підтримував її у всьому. Але за рік і його не стало. Серце зупинилося.

Оксана втратила єдину рідну людину. Вона залишилася сама, і тільки Лариса Євгенівна не вгавала, намагаючись висловити «співчуття» та поспівчувати її горю.

Вона приїхала до Оксани після похорону і з порогу заявила:

— Оксано, напиши заповіт, поки не пізно, — сказала свекруха.

Оксана ледве не випустила з рук чашку.

— Так, так. Я серйозно кажу. Від “відходу” ніхто не застрахований. Сьогодні ти здорова, а завтра, хто знає, як життя повернеться.

— На що ви натякаєте?

— Тобі вже тридцять, рідні немає. Пора подумати про інших.

— Не хвилюйтеся, Ларисо Євгенівно. Я не міністр, на соціальні похорони вистачить і моїх збережень, — незважаючи на роздратування, що зростало всередині неї, вона перевела все на жарт, вирішивши, що у свекрухи на тлі стресу після чергових похорон дещо поїхав дах.

— Жартуєш, а дарма. Я б на твоєму місці квартиру оформила на племінників.

— Справді? Пропонуєте переписати все моє майно на ваших онуків? — здивувалася Оксана. У Лариси Євгенівни був молодший син, Ігор, з яким Оксана не підтримувала стосунків. За життя Тарас теж не спілкувався з братом, вони були зовсім різні. Ігор одружився рано, народив дочок і розлучився. Знову одружився, на цей раз народився син… і знову розійшлися. І от півроку тому Ігор знайшов собі нову дружину.

— Переписувати не треба, а заповіт склади. Інакше все майно піде державі!

— Ларисо Євгенівно… вам, певно, вже час додому. Ви, мабуть, втомилися.

— У мене вдома Ігор з Людмилою, вони попросилися пожити у моїй квартирі, — зізналася свекруха. — Я молодим не хочу заважати, ти мене зрозумій.

— Та не заважайте. Я тут до чого? — не зрозуміла Оксана.

— Я розраховувала на тебе. Раз квартира твого батька тепер пустує, я там поживу, поки Ігор свої справи не вирішить. Вони іпотеку збираються брати, як тільки він на роботу влаштується. Я вже і речі зібрала, від тебе тільки ключі від квартири треба. Ти не хвилюйся, я одну кімнату займу. Другу можна здавати. Я, до речі, вже знайшла охочих. Ріта з синочком квартири шукають…

— Ріта — друга дружина Ігоря?

— Так, ти пам’ятаєш її? Хороша дівчина. Ми з нею відмінно ладнаємо… нехай поживе. Я все одно з онуком сиджу, от і їздити не доведеться, економія.

— А скільки ви готові платити за оренду?

— Я?! — спалахнула свекруха. — Я ж тобі як мати рідна! І ти з мене гроші вимагаєш? Не думала я, що Тарас мій одружився на такій…

— Ларисо Євгенівно, вибачте мене, але ні безкоштовно, ні за гроші я вас пожити не пущу. І заповіт писати якщо і буду, то тільки на свою дитину, яка обов’язково у мене народиться. У мене ще все життя попереду.

— Не жартуй! У тридцять уже пізно народжувати! Та й від кого? Ти ж одна-однісінька! Видумала… фантазерка. Дивись, жадібність тебе погубить! Залишишся біля розбитого корита. Ще згадаєш мої слова, наплачешся! — свекруха зморщилася і стала схожою на відьму. Оксані захотілося виставити її за двері і більше ніколи не впускати. Їй раптом подумалося, що всі лиха у неї від заздрості Лариси Євгенівни, що вона завжди недолюблювала Оксану і твердила Тарасу, що щастя їм не бачити.

— Ідіть, Ларисо Євгенівно. Я сама розберуся. Мені вже тридцять років, і голова на плечах є. А якщо що, так нехай краще державі все дістанеться, ніж вам.

Свекруха щось пошепотіла і вийшла, грюкнувши дверима. А наступного дня Оксані зателефонував Ігор і почав на неї кричати, звинувачувати, що його матері після візиту до неї стало зле.

Оксана зрозуміла, що якщо хоче жити спокійно, то потрібно позбавлятися свекрухи та її рідні. Вона виставила свою квартиру на продаж. Покупці знайшлися швидко. Після цього Оксана оформила документи на спадок і продала батькову квартиру. На ці гроші вона купила більшу житлоплощу і переїхала в нове життя без старих «родичів». Їхнього нового адреси ніхто з них не знав і не заважав будувати плани на майбутнє.