Мама схвалила зради чоловіка: – Вони ж за природою полігамні!

Мама виправдала зради чоловіка: – У них багатожінна природа!

Наш шлюб з Єгором починався чудово, і я навіть уявити не могла, які гіркі сльози буду лити вже через рік після його укладання. Тоді ще майбутній чоловік поводився бездоганно: гарні залицяння з розкішними букетами квітів, милі сюрпризи у вигляді плюшевих іграшок, дорогих коробок цукерок, флаконів парфумів та нескінченної бурхливої пристрасті.

Здавалося, він вгадував мої бажання, і подруги аж зеленіли від заздрощів – у них не було раптових романтичних поїздок за місто в гарні місця, польотів на повітряній кулі та скрипкового концерту під балконом. Я почувалася принцесою і відірвана від землі, окрилена цією прекрасною любов’ю.

Пропозицію руки і серця він теж зробив чудово. Це був звичайний день, я зібралася, поснідала і вирушила на роботу, куди нещодавно влаштувалася. Йшла звичним маршрутом. Спочатку побачила на величезному рекламному щиті: «Алла, ти вийдеш за Єгора?» Зупинилася на хвилину, вдивляючись у щит і не вірячи своїм очам. Це звернення до мене чи до якоїсь іншої Алли?

Повз проїхав велосипедист. Притормозив біля мене і голосно сказав: «Алла, ти згодна вийти заміж за Єгора?» Я розгубилася. Просто мовчки дивилася на незнайомця, не знаючи, що відповісти. Втім, відповіді він не чекав, поїхав далі. Ошелешена, я попрямувала далі, як мене раптом окликнули з квіткового кіоску:

– Алла!

Я обернулася. Махала рукою круглолиця дівчина з товстою косою і в червоному фартусі.

– Алла, ти вийдеш заміж за Єгора? – запитала вона.

Я нервово засміялася, а вона вихопила з вази букет троянд, підскочила до мене і сунула його в руки.

– Виходь за Єгора! – весело засміялася вона і зникла за дверима.

І тут з усіх боків на мене посипалися пропозиції від незнайомців. Всі вони ставили одне й те саме запитання, а я просто стояла в центрі цього шаленого торнадо і тиснула до грудей троянди в паперовій обгортці. Просто перехожі, водій автобуса, що проїжджав повз, продавець з м’ясної крамниці, бариста з кав’ярні – всі вони запитували мене, чи згодна я вийти заміж.

Раптом з’явився сам Єгор – в елегантному сірому костюмі з краваткою. Він швидкою ходою, усміхаючись на всі зуби, наближався до мене по освітленому травневим сонцем тротуару, несучи на відкритій долоні червону оксамитову коробочку. У яскравих променях виблискувала діамантом золота каблучка.

Єгор став переді мною на одне коліно.

– Ти станеш моєю дружиною?

Я не могла відповісти – язик ніби зв’язала залізна ланцюг. Єгор терпляче чекав, поки моє заціпеніння зникне.

– Я згодна, – нарешті вирвалось у мене, шокованої та здивованої цим, що відбувається.

Усі навколо зааплодували, а у мене раптом полилися сльози – від щастя, звичайно ж. Хіба може якась дівчина хоча б мріяти про таку романтику? Та ніколи й нікому в житті такого не було! Єгор піднявся з коліна, обійняв мене за талію і притягнув до себе.

– Я обіцяю тобі, що ти будеш найщасливішою, – прошепотів він, обпікаючи мою щоку гарячим диханням. – Я зроблю все, щоб жодна сльозинка не викотилася з твоїх прекрасних очей.

Виходить, він брехав? Виходить, так. Не хотілося вірити в брехню, і я відчайдушно шукала для чоловіка виправдання. Може, я все неправильно зрозуміла? Та що тут можна неправильно зрозуміти, якщо у нього в телефоні пристрасне листування з коханкою, розбавлене інтимними фото! А може, він сам не відав, що творив? Звичайно, ага, не відав! Прямо всі два місяці зв’язку на стороні не відав.

А раптом на нього нашептали замовляння? При цій думці я невесело засміялась. Ось до чого дійшло, вже і в магію готова повірити – лише б закрити очі, відвернутися, забути, стерти з пам’яті… Мені хотілося стати маленькою дівчинкою, сховатись десь за диваном або під покривалом з головою, промовляючи: «Я в доміку».

Ну чому, як, коли наш ідеальний шлюб дав таку величезну тріщину? Що змусило Єгора не тільки заглядатися на іншу, але й «піти наліво»?

Перший час я просто сиділа вдома, взявши на роботі відпустку за свій рахунок, і пила валеріану перемішану з настоянкою пустирника. Жити не хотілося. Єгор десь пропадав – мабуть, у коханки – і додому не приходив навіть на ніч, не хотів, як він висловився, з’ясовувати стосунки і сваритися. Я теж не горіла бажанням його бачити.

Відчайдушно, до болю хотілося комусь поскаржитися, поплакати в жилетку, вилити в сльозах свою гіркоту, але розповісти подругам правду я не могла – у мене ж «ідеальний» шлюб. Не думаю, що витримала б їхні насмішки, підколки та глузування – а вони обов’язково будуть. Сестра? Теж ні – та єхидна не гірша подруг.

Двері несподівано подзвонили. «Хто б це міг бути?» – без інтересу подумала я, зісковзнула зі стільця і​​ сунула ноги в пухнасті домашні капці. Як старенька, потягнулася в передпокій і, не дивлячись у вічко, відімкнула двері.

На порозі стояла мама.

– Чого ти трубку не береш? – з ходу накинулася вона на мене. – Я вже всі нерви витрепала, тебе шукаю! На роботі тебе немає, Катя нічого не знає, Єгор відмахується! Ви всі тут у змові? А що сталось?.. – Вона побачила моє кисле обличчя. – Що в сім’ї?

Я відчинила двері ширше, пропускаючи її в передпокій. Мама скинула свої кокетливі туфельки на невеликому підборі, пройшла на кухню і сіла за стіл.

– Ну що, розповідай, що тут у вас сталося, – зітхнула вона.

Я наповнила чайник водою, поставила на конфорку і клацнула п’єзою на плиті.

– Єгор мені зрадив, – без вступів пояснила я, додала: – Причому, думаю, не з однією?

– Звідки така інформація? – поцікавилася мама.

Жінка вона у мене ділова, бізнес-леді – у неї мережа своїх кав’ярень, і просто так, на слово не вірить нічому.

– З його телефону, – похмуро відповіла я. – Полізла подивитись фото з весілля… деякі… загубилися на ноутбуці. Думала, у нього є. Телефон навіть не запаролено, уявляєш! Відкрила фотоплівку, а там купа фоток цієї…

Я замовкла, не в силах сказати огидно-брудне слово «коханка». Ну не йшла вона у мене з мови. Лайка, а не слово.

– Коханки? – сказала за мене мама.

Я кивнула, дивлячись у стільницю.

– А чому ти гадаєш, що це саме коханка? Може, він білизну тобі в подарунок вибирав і попросив продавчиню її сфотографувати?

– Значить, продавчиня і є його… ця! – пискнула я. – Білизну купував! Придумаєш теж! Вона що, з дому її продає? Не свою особисту, часом? Щось фото всі в домашніх якихось інтер’єрах!

Чайник на плиті засвистів. Я підскочила, брязнула на блюдця дві чашки і схопилася за ручку, забувши про прихватку. Долонь пронизала різким болем, і я з шипінням смикнула руку.

– Опеклась? – занепокоїлася мама, встала, оглянула опік. – Так, зараз піною поллю.

Вона дістала свою дорогу шкіряну сумку, витягла з її глибини балончик з піною від опіків і рясно полила мою долоню. Від прохолоди стало легше. Вона обмотала мені руку бинтом, відірвала його зубами і зав’язала на бант.

– Ось так найкраще. Дай-но я сама чай зроблю. – Мама взяла чайник. – А то ти самоспалишся ненавмисно.

Деякий час ми мовчали. Я роздивлялася дерев’яний малюнок на масивній стільниці, чомусь водила по ньому пальцем. Мелодійно дзенькнули дві чашки з ароматним чаєм, що йде парою. Я відпила невеликий ковток. Мама знову сіла навпроти, беззвучно розмішала ложечкою цукор і акуратно поклала його на блюдце.

– Знаєш що, – впевнено сказала вона, дивлячись мені прямо в очі. – Ніколи тут скиглити, як зіпсований сир. Життя не зупинилося і не закінчилося. І взагалі, він – чоловік, у нього в природі зраджувати. А ти терпіти мусиш!

– Що?.. – оторопіла я, витріщила на неї очі. – А більше я нічого не повинна?..

– Дорога, – менторським тоном протягнула мама. – Ти вже не маленька дівчинка, потрібно розуміти: у чоловіків інша природа. У них полігамна природа! Ми – моногамні.

Я глибоко втягнула носом повітря, щоб заспокоїтися. Так. Тихо. Тихо. Головне – не вибухнути.

– Мамо, що ти таке говориш, яка полігамія, яка моногамія. Ми в першу чергу люди. І вірність дружині – це повага, а й взагалі…

– Це ти що таке говориш, – обурилася мама і з дзенькотом поставила чашечку на блюдце. – Я довше тебе живу, і чоловіків, які не зраджують, ні разу не зустрічала. Хоч би раз, але зраджували усі!

Я не знала, що відповісти. Почати доводити? Марно. Так і не про чоловічу і жіночу природу мені хотілося поговорити, а просто виплакатися. Мама ж, здається, вислуховувати мене не збиралася, вважаючи, що я повинна терпіти походеньки чоловіка.

Єгор з’явився додому до вечора. Я все так само сиділа на кухні, бездумно дивлячись у вікно на темніюче небо і обриси новобудов у розсіяному жовтому світлі вуличних ліхтарів. Я чула, як відчинилися двері, як він роззувся і поставив взуття в комод, але навіть не подумала вийти і зустріти. Хай його ця зустрічає.

Він зайшов на кухню, сів на стілець, де сиділа мама. Я повернулася до нього, підпираючи підборіддя долонею. Він кивнув на бинт.

– Порізалася?

– Обпеклась, – відповіла роздратовано. – Тобі-то що за справа?

– Мені є справа. – Він помовчав. – Мені є справа до всього, що з тобою відбувається.

Я поморщилася.

– Припини цей фарс. Тобі є діло тільки до цієї твоєї.

Він взяв моє обличчя в долоні, змусивши подивитися на себе.

– У мене нікого, крім тебе, немає. Чуєш? Нікого.

– Так? – саркастично усміхнулася я. – А та, яка на фотках з твого телефону? Вона що, ніхто?

Обличчя Єгора стало серйозним.

– Зараз послухай мене уважно, а потім вирішиш, вірити чи ні. Телефон, у який ти залізла, не мій, а Вітьчин. Ти ж знаєш, що вони у нас однакові. Тільки у мене подряпина на кришці, пам’ятаєш?

Я кивнула. Серце дрібно-дрібно забилося: мені дуже сильно хотілося вірити словам чоловіка.

– Так ось, ми тоді випадково обмінялися телефонами. Я навіть не відразу помітив, тому мало не зійшов з розуму, коли ти скандал закотила. Думав, ти жартуєш так екстравагантно. Алло… У мене ніколи і нікого не було і не буде, крім тебе.

До очей підступили кипучі сльози. Я заплющилася, даючи їм пролитися, відчула, як по щоці пробігла гаряча крапля. За нею хлинули й інші. Єгор заходився швидкими поцілунками стирати їх, щось ніжно шепочучи. Я не могла розібрати слів, так це було і не важливо.

Так, я пам’ятала подряпину на корпусі його телефону. І так, того злощасного вечора я помітила, що вона була відсутня, але подумала, що він просто замінив кришку в сервісі. Звідкись із глибини серця пробиралася дрож і розтікалася всім тілом.

– Чому ти одразу про це не розповів? Чому пішов?

– Щоб ти прийшла до тями. Ти взагалі пам’ятаєш себе тоді? Така мегера, страх і кошмар! – Він по-доброму засміявся. – Я злякався, що ти мене зітреш або сковорідкою вб’єш, от і ретирувався від гріха подалі.

Я теж засміялася.

– А ще я здивувалася, що у тебе пароля на телефоні не було, завжди ж був.

– А Вітька його і не ставить. Йому приховувати свої амури нема від кого.

Я пригорнулася до його плеча, заплющила очі. Слава богу, цей кошмар закінчився. Дала сама собі пораду: надалі завжди вірити словам чоловіка, вислуховувати пояснення і лише потім рвати і метати. Справді, про яке щастя у шлюбі може йти мова, якщо в ньому відсутнє головне – довіра?

Ось тільки мама зі своїми дивними словами… Я вирішила, що обов’язково поговорю з нею про це, спробую втлумачити, чому її позиція неправильна, але тільки не сьогодні, не зараз. Цей вечір буде присвячений Єгору та нашим почуттям.

Дійсно, зазвичай на початку стосунків ми не знаємо один одного, і всі конфлікти – це свого роду притирка. Так і в іншій історії, коли в день весілля Андрій виявив записку від тещі з погрозами – якщо він образить наречену, на нього чекає помста. Але як тепер бути з цією дивною тещею?