Мама заявила, що це не моя дитина

Мама сказала, що син не мій.

– Я хочу зробити ДНК тест!

Юрій стояв у дверях, показуючи всім своїм виглядом, що він геть не жартує.

Олеся у цей час мила посуд і навіть подумала, що через шум води їй це все привиділося.

Тому, вимкнувши воду, вона перепитала в чоловіка.

– Що ти сказав?

– Я хочу зробити тест ДНК нашому сину.

– Навіщо? – витираючи руки, запитала Олеся.

– Тому що думаю, що син не мій.

Ось це новини… Їхньому сину Тарасу уже чотири роки. Звісно, Юру не можна назвати батьком року, але до сина він завжди ставився з теплотою. Проводив з ним час, купував іграшки, іноді залишався з ним удвох увечері, коли Олесі потрібно було кудись йти.

І ніколи в житті він не натякав, що сумнівається у батьківстві. Принаймні, жодних підстав для сумнівів він не мав. Олеся та Юрій одружилися шість років тому, а через рік жінка дізналася, що вагітна.

Цей рік вони були щасливі, і в Олесі, звісно ж, нікого на стороні не було. І бути не могло! Та з чого все це?

– А можна запитати, чому ти це вирішив? – уточнила жінка.

Юрій одразу ж усміхнувся. А тоді якось недобре подивився на свою дружину.

– От! Ти вже намагаєшся мене відговорити! Якби твоя совість була чиста, тобі не було б чого боятися!

Це здавалося якимсь безглуздям.

Якогось неземного кохання у Олесі та Юрія не було, але жінка в принципі вважала, що це все казка. Що взагалі таке, це ваше кохання? Якщо тобі з людиною добре, ви один одного поважаєте, не зраджуєте, то це ж, у загальному, і є те саме кохання.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так не принижував її, як зараз. У них було і повага, і довіра, а тепер він відкрито висуває їй такі звинувачення!

– Я не намагаюсь тебе відговорити, – якомога спокійніше відповіла Олеся. – Мені просто цікаво, чому, через чотири роки після народження Тараса ти раптом почав думати, що це не твій син?

– Та він на мене зовсім не схожий! – висунув чоловік, як йому здалося, незаперечний аргумент. – Я блондин, та й всі в моїй родині світлі, а Тарас із темним волоссям і карими очима!

– А нічого, що у мене темне волосся і карі очі? – запитала Олеся. – Та він копія мого батька, ти ж сам це бачиш!

– Не бачу, – одразу ж спростував слова дружини Юрій. Хоча сам ще півроку тому дивувався тому, як Тарас схожий на дідуся. – Зате бачу, як він схожий на твого колегу!

– Це на якого? – з цікавістю запитала Олеся.

– На якого, на якого? – передражнив її чоловік. – Це на цього, Михайла!

Олеся не змогла стриматись від сміху. Вона ще до вагітності працювала в магазині меблів менеджером, і у них там був вантажник Михайло. І, до речі, Тарас на нього ані краплини не схожий. Тільки що темним волоссям.

– Юро, це якийсь абсурд, – похитала головою Олеся. – Ти прекрасно знаєш, що я тобі ніколи не зраджувала!

– От мені мама з сестрою говорили, що ти будеш відпиратись! Взагалі, хочеш-не хочеш, а я тест зроблю!

Ах, ось воно що… Все стало на свої місця.

Олеся була з тих людей, які всім подобаються. Добра, легка в спілкуванні, готова допомогти. Але при цьому в ній був і жорсткий стрижень, що не дозволяв іншим людям на ній їздити. Якщо їй щось не подобалось, вона завжди про це говорила. Та й ніколи не підлабузнювала.

Зі свекрухою стосунки не склалися одразу. Точніше, спочатку мама Юрка їй здалася приємною жінкою. Завжди накривала стіл, коли вони з чоловіком приходили до неї в гості, казала Олесі компліменти, не забуваючи згадати, як її сину пощастило, що він зустрів таку розумницю і красуню. І Олеся раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, а то, кого не послухаєш, у всіх відьми, а у неї – мила жінка.

Але невдовзі з’ясувалося, що ця мила жінка за столом їй посміхається, а за спиною говорить про Олесю гидоти. І що вона дурна, господиня погана, та й страшна, як чорт. І за останнє було зовсім образливо, бо Олеся, об’єктивно, була досить симпатичною.

Природно, що Олеся не стала закривати на це очі. І при наступному візиті виклала все, як на духу, не забувши уточнити, аби свекруха вже визначилася з думкою про неї.

Тоді-то вся погана натура жінки і проявилася в усій красі. Але Олеся вирішила цю проблему просто – перестала з нею спілкуватися. Чоловік їздив у гості, в тому числі й з сином, але до себе Олеся її не звала.

Сестра Юрка була до своєї матусі під стать. Теж любила поспліткувати та облити всіх брудом. При цьому завжди у неї всі були винні. І в тому, що чоловік пішов (хоча, він просто дізнався про коханця), і що з роботи її вигнали (спіймали на крадіжці), і що електрику в квартирі відключили (ще б пак: півроку не платила!). І спочатку Олеся намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки вислуховувати її скарги, та ще й піддакувати їй, совість не дозволяє. А, правда, як відомо, нікому не потрібна.

І от зараз з’ясовується, що улюблена матуся і сестричка наустіли її чоловіка. Вочевидь, давно на мізки капають, і все ж досягли свого.

Олеся вирішила, що дасть Юрію шанс одуматися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

– Юро, ти ж знаєш, що твої родичі, м’яко кажучи, мене недолюблюють. І вони тобі у голову вбили якусь нісенітницю, через яку наш шлюб може розпастись.

– Якщо тобі нема чого приховувати, – промовив чоловік, ніби її не чуючи, – тоді зробимо тест.

– Гаразд, – здалася Олеся. – Зробимо. Але лише з однією умовою.

– Це ще яким? – усміхнувся Юрій.

– Коли тест покаже, що дитина твоя (а він це покаже), ти збираєш свої речі і їдеш до матусі. І ми розлучаємося.

– З чого це? – насупився Юрій.

– Бо я не стану жити з чоловіком, який мені не довіряє, хоча у нього для цього немає жодних підстав. Якщо думка мами для тебе важливіше, вперед! А якщо ти все ж думатимеш своєю головою, то зрозумієш, що я б ніколи в житті тебе не зрадила.

Юрій задумався. І жінка вже сподівалася, що її чоловік усе ж отямиться і перестане страждати безглуздою невірою. Але, вочевидь, його добре перепрограмували, бо через кілька хвилин Юрій заявив:

– Робимо тест. І крапка.

– Гаразд, – кивнула Олеся.

Можливо, Юрія переконали, що син не його. А може, він просто не сприйняв слова своєї дружини серйозно. Але вже наступного дня у чоловіка і Тараса взяли зразки ДНК.

Тест робився тиждень. Увесь цей тиждень Юрій і Олеся не розмовляли. До того ж жінка помітила, що чоловік і з сином холодний.

Вона вже й сама з нетерпінням чекала результатів тесту. Щоб тицьнути ними в обличчя чоловіка. Олеся вже все твердо вирішила. І якби це він сам раптом почав думати, що вона зрадила з Тарасом, вона б ще це зрозуміла. Так адже ж ні, у них же все було добре, поки він не послухав матусю. А що буде далі? Може, свекруха ще щось вигадає, лише б їх розсварити та очорнити свою невістку. Олеся цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Олеся покликала Юрія. Вона відкрила тест і навіть не дивилася на нього. Результат вона й так знала. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той щось довго і ретельно вивчав, а потім усміхнувся.

– Усе-таки Тарас мій! Ну, прямо гора з плечей! Треба з цього приводу свято влаштувати!

– Звісно, треба, – кивнула Олеся. – Але не з приводу твого батьківства – це було відомо ще тоді, коли я завагітніла. А з приводу нашого розлучення.

– Якого розлучення? – насупився Юрій. – Олесю, ти серйозно? Та, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують не своїх дітей?

– Не знаю, і знати не хочу, – відрізала жінка. – Але я точно знаю, що не збираюся жити з тим, хто думає не своєю головою. Хто готовий образити близьку людину, лише тому, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось вигадав. Іди, Юро.

Юрій ще тривалий час намагався зберегти сім’ю. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв надалі не слухати родину.

Але Олеся була непохитна. Здавалося б, яка дрібниця, а так добре розкрила суть чоловіка, з яким вона жила і від якого народила дитину.

А ще Олеся співчувала тій, з ким колись зійдеться Юрій. Бо їй теж явно буде непросто, враховуючи злі язики його родини. Але, може, Юрій зробив хоч якийсь висновок, і надалі буде розумнішим. Хоча, навряд чи. Люди ж не змінюються.