Мамо, можеш поки пожити на дачі, а ми твою квартиру здамо в оренду? Маринка в декреті, я сам не справляюся.

Мамо, може, ти поживеш у бабусиній хаті, а свою квартиру здамо в оренду? Марійка зараз у декреті, а я один ледве встигаю.

Не могла я уявити, що на старості син надумає виселити мене з квартири, яку я заробила власною працею. Так склалося, що батько Андрія загинув у автокатастрофі, коли нашому сину було 7 років. Я залишилась сама з дитиною, повинна була бути сильною. Мої батьки жили далеко. Андрій ходив до школи та відвідував групу продовженого дня. Я працювала у їдальні при паперовій фабриці, а на вихідні брала замовлення: шила одяг або клеїла шпалери. Робила все, що могла, аби мій син не відчував нестачі. Потім сама купила нам квартиру, бо раніше проживали у комуналці.

Не знаю, де я помилилась у вихованні. Можливо, не достатньо часу приділяла сину, бо постійно працювала. Балувала його, в школі його одяг заздрили, в університеті його навчання оплачувала, собі постійно відмовляла.

Андрій закінчив університет, вирішив одружитися. Я забрала свою матір до міста, її дім і землю в селі продала за добрі гроші і купила сину квартиру на весілля. Молодята одружилися. Андрій влаштувався архітектором у фірму.

Будинок у селі від батьків залишився. Ми його не продавали, перетворили на дачу, їздимо туди відпочивати.

Я ще працюю, а влітку завжди на земельній ділянці, розвела сад, город. Їжджу туди електричкою майже кожен день, бо треба доглядати за літньою матір’ю. Але взимку там холодно, і мені важко таке велике господарство одній вести.

У сина робота була гарна, поки не скоротили. Пішов охоронцем у супермаркет працювати. Сім’ю годувати треба, а гроші не пахнуть.

А тут нещодавно внучка народилася, Софійка, наше сонечко. Все наче добре, тільки з грошима у них останнім часом не складається. Я зарплату отримую, ще й підробляю, щотижня таскаю їм сумки з дачі. Внучці купила ліжечко, іграшки, підгузки. Допомагаю невістці з малятком, коли є час.

Недавно прийшла до них у вихідний, щоб з Софійкою погратися. Поки внучка спала, Андрій покликав мене на кухню чаю попити. Сидимо, розмовляємо, тут він і каже:

Мамо, може, ти поживеш у бабусиній хаті, а свою квартиру здамо в оренду? Марійка в декреті, а я один вже не справляюся. Там свіже повітря. Я б сам там жив.

Сиджу і не знаю, плакати чи сміятися. Ось так, рідний син вирішив мене виселити разом із немічною бабусею, щоб на квартирі гроші заробляти. Не витримала, кажу — совісті в тебе немає, якщо ти такі думки в голові тримаєш.

Він почав виправдовуватися, мовляв, не думай так, просто запропонував, може, тобі так краще буде, на землі. Ага, краще, в хаті без опалення з пічкою на дровах. І голову в мисці мити, як у старі добрі часи.

Там, аби дім зробити затишним для зими, потрібно грошей багато вкласти. Але кого це цікавить? Головне, щоб мати справно тягала сумки з городу і гроші підкидала.

Сказала сину, що не очікувала від нього такого. Стала йому в пригоді, а яка подяка — ще й мою квартиру собі присвоїти намагається.

Пішла додому. Вже місяць з сином не розмовляємо. За внучкою дужу сумую. Дитина ж не винна. Андрій дзвонить, пробачення просить. А я вже й не знаю, чого від таких дітей чекати. На голову видерся, і ножки звісив. І все йому мало. На всьому готовому все життя, і все йому мало!

Чи правильно я вчинила?