Мати у відчаї, сестра приголомшена, а батько залишив гроші та пішов.

Мати гучно вигукувала, рідна сестра була ошелешена, а батько дитини дав тисячу гривень, розвернувся і пішов.

Ця історія заснована на реальних подіях.
Оксана спокійно сиділа в кухні, пила чай і проглядала свіжий номер газети. Нічого цікавого в ній не було. Суспільні оголошення, різні статті та маловиразні заголовки. Аж раптом натрапила на світлину і заціпеніла. На неї дивилися по-справжньому тужливі, бездонні очі, світле волоссячко і до болю знайома ручка, точніше те, що було замість неї.

Мати гучно вигукувала, рідна сестра була ошелешена, а батько дитини дав тисячу гривень, розвернувся і пішов.
Вагітність Оксани була вже добре видною. Вона не могла нічого приховати. Коли розповіла, мати гучно кричала. Запитувала, про що вона думала. Їй було дуже ніяково перед людьми, проте як почувається її вагітна донька, на думку не спадало.

Сестра теж була на боці матері й тільки глузувала. Хоча в одному будинку мешкали три жінки, гармонії між ними не було. Вони не вміли підтримувати одна одну, навпаки, лише ускладнювали ситуацію. Мати сказала молодшій дочці, щоб та робила, як знає, тільки немовляти в її домі не було.

Так Оксана пішла з дому. Перш ніж піти, вона наговорила матері багато образливих речей. Жила вона у подруг до пологів. І за деякий час народила. У душі вона дуже хотіла повернутися додому. Думала, що коли мати побачить свою онуку, то змінить ставлення і прийме їх назад. Адже вважають, що бабусі надзвичайно добрі й більше люблять онуків, ніж власних дітей.

Однак після народження доньки Оксана дізналася, що дитина народилася хворою. Замість ручки був обрубок. Коли дівчина це побачила, почала плакати. Після цілого дня істерики, вона вирішила підписати відмову. Після повернення додому сказала матері і сестрі, що дитина народилася мертвою.

Через півтора року до обласного дитячого будинку приїхали журналісти і зробили кілька знімків дітей. Одну з фотографій надрукували в газеті. Публікацію підписали так: «Це теж наші діти. Мар’янка 1,5 року. Обласний будинок дитини». Як тільки побачила цю фотографію, одразу впізнала свою донечку і її особливу ручку, заплакала знову. Звісно, на шум прибігли мати з сестрою. Оксана впадала в істерику, кричала, що це її донечка, показувала рідним публікацію. Вона дуже хотіла забрати її до себе.

Старша сестра не барилася. Вона запам’ятала назву дитбудинку, де проживала племінниця. І вже наступного дня три жінки звернулися до головного лікаря обласного дитячого будинку. Через певний час вони оформили всі необхідні документи і забрали Мар’янку додому.