З життя
Мій чоловік привів додому ‘другу дружину’ — я погодилася, але одна моя умова залишила його з нічим

Я була одружена з Данилом десять років, коли моє життя різко змінилося.
Коли ми одружилися, він був амбітним чоловіком з великими мріями, і я підтримувала його у всіх нічних посиденьках та фінансових труднощах. Разом ми перетворили його невеликий імпортний бізнес на процвітаючу компанію.
Але успіх змінив його.
Десь по дорозі Данило проміняв скромність на пихатість. Він перестав бачити у мені партнерку й почав ставитися до мене як до меблів завжди на місці, завжди надійно, ніколи не потребуючи уваги.
Я помічала зміни в дрібницях: як він перебивав мене на вечірках, як відмахувався, коли я висловлювала думку, як представляв мене гостям: «Це моя дружина, Маряна», навіть не глянувши в мою сторону.
Але я лишалася. Не тому, що не могла піти, а тому, що вірила: шлюб це про те, щоб разом переживати бурі. Я думала, що десь там, під шарами холодного бізнесмена, ще живе той чоловік, у якого я колись закохалася.
### День, коли він привів її додому
Був вівторок, вечір. Я виймала з духовки смажену курку, коли почула, як відчиняються двері. Голос Данила лунав із коридору, але в ньому було щось незвичне дивна суміш офіційності та збудження.
А потім я почула жіночий голос.
Коли вони увійшли на кухню, я завмерла.
Данило стояв у своєму ідеально пошитому костюмі, одна рука в кишені, інша лежала на плечі молодої жінки, якій на вигляд не було й двадцяти пяти. У неї були мякі каштанові коси, бездоганна шкіра й нервуватий посміх.
«Маряно, сказав він невимушено, це Соломія. Вона буде моєю другою дружиною».
На мить мені здалося, що я нічого не почула.
«Твоєю що?» повільно запитала я.
«Другою дружиною, повторив він, ніби оголошував про розширення бізнесу. Настав час, щоб наша сімя еволюціонувала. Соломія житиме з нами, і я очікую, що ти її приймеш. Це заради сімї, Маряно. У тебе все буде, як і раніше».
Я поставила пательню на стіл, боячись, що якщо стисну її міцніше, щось розібється. Він говорив так, ніби я мала бути вдячною. Ніби мої почуття були пустим звуком.
Він ще не знав, але в той момент щось у мені перемкнулося.
Я подивилася на Соломію. Вона уникала мого погляду, явно почуваючись незручно.
Тоді я повернулася до Данила й сказала: «Добре. Я погоджуюсь. Але лише за однієї умови».
Данило підняв брови, явно очікуючи скандалу, а не згоди. «Якої умови?»
«Уся власність, активи й акції компанії мають бути переоформлені на всіх трьох тебе, мене й Соломію порівну. І протягом року, якщо хтось із нас піде, його частка автоматично відійде двом іншим. Без винятків».
Він засміявся, думаючи, що я блефую. «Ти завжди була практичною, Маряно. Ти ж знаєш, що я нікуди не денуся. Гаразд, погоджуюся».
Соломія завагалася. «Я я не знаю»
Данило перебив її. «Це просто формальність. Про тебе подбають, Соломіє. Підпиши».
І так документи були підписані й зареєстровані.
### Рік тихих змін
Данило був упевнений, що життя й надалі обертатиметься навколо нього. І я дозволила йому так думати. На людях я грала роль покірної дружини посміхалася на вечірках, приймала Соломію в будинку, не влаштовувала сцен.
Але потай я зробила вибір: я ставитимуся до Соломії не як до суперниці, а як до союзниці.
Перші тижні були незручними. Вона сиділа у своїй кімнаті, ніяково почуваючись у моїй присутності. Я розбила лід, запросивши її на ринок. Мистили між рядами свіжих овочів і квітів, і я розповідала їй про кожного продавця як тітка Ганна торгує сиром уже сорок років, як син пекаря колись дав нам хліб безкоштовно, коли з Данилом не було грошей.
Поступово Соломія почала розкриватися. Вона сміялася з мого сухого гумору, допомагала мені на кухні й навіть ходила зі мною на ранкові прогулянки.
І незабаром вона побачила те, що я знала роками: пихатість Данила, його звичку приймати рішення, не слухаючи інших, його постійну потребу контролювати все.
Одного вечора, після того як він при гостях відмітив її думку за столом, я знайшла її на кухні, що дивилася у свою чашку з чаєм.
«Він і з тобою так робить?» тихо запитала вона.
Я кивнула. «Це не в тобі, Соломіє. Це в ньому».
Тоді вона вперше по-справжньому подивилася на мене не як на «першу дружину», яку вона мала замінити, а як на людину, яка потрапила в таку саму позолочену клітку.
### День розплати
За три місяці до закінчення строку угоди Данило поїхав у відрядження. Тієї ночі Соломія постукала у мої двері.
«Мені треба щось сказати, промовила вона. Я вийшла за нього не тому, що кохаю. Мої батьки були в боргах, і він пообіцяв їх покрити, якщо я погоджуся. Я думала можливо, ви
