Мій чоловік вимагав ДНК-тест, переконаний, що син не його: коли результати були готові, лікар подзвонив і сказав щось жахливе

Пятнадцять років ми виховували сина разом, коли чоловік раптом промовив:
Я завжди сумнівався. Час зробити ДНК-тест.
Я засміялася сама думка здавалася абсурдною. Але сміх завмер на моїх губах, коли ми справді пішли на обстеження.
Це сталося у вівторок. Ми вечеряли. Він подивився на мене так, що в мені все завмерло.
Давно хотів це сказати, почав він, але не хотів ображати. Наш син на мене не схожий.
Він схожий на твою матір, ми вже це обговорювали! заперечила я.
Неважливо. Я хочу тест. Інакше розлучення.
Я любила чоловіка, обожнювала сина. Була впевнена у своїй вірності: крім нього, у моєму житті нікого не було. Та заради спокою ми здали аналізи.
Результати прийшли через тиждень. Лікар подзвонив і терміново запросив до себе. У коридорі мої руки тремтіли. Коли я увійшла, він підвів від паперів похмурий погляд:
Краще сядьте.
Чому, пане докторе? Що там? серце билося так, ніби хотіло вискочити.
І тоді пролунали слова, які перевернули моє життя…
Ваш чоловік не є біологічним батьком вашого сина.
Як це можливо?! ледь не скрикнула я. Я завжди була йому вірна!
Лікар важко зітхнув:
Так. Але найдивніше інше. Ви теж не є його біологічною матірю.
Перед очима потьмяніло. Я не вірила.
Що ви кажете? Як?
Саме це ми й маємо зясувати, відповів він. Перевіримо аналізи ще раз. Потім порпатимемося в архівах треба зрозуміти, що сталося.
Ми повторили тести. Результат не змінився. Два тижні я жила, наче в тумані. Чоловік мовчав, дивився з підозрою, а я плакала вночі, обіймаючи сина.
Ми почали розслідування. Шукали старі медичні картки, розпитували лікарів та медсестер, які працювали тоді. Багато чого було втрачено, але поступово картина складалася.
Через два місяці нам повідомили: у пологовому будинку справді сталася помилка. Нашу дитину випадково віддали іншій родині, а нам принесли чужого хлопчика.
Найжахливіше у цій лікарні таке вже траплялося. Керівництво намагалося приховати правду, але ми знайшли докази.
Я не знала, як жити далі. Син, якого я любила всім серцем, виявився не моїм за кровю. Але він так і залишився моєю дитиною.
Чоловікові знадобився час, щоб змиритися.
А десь у світі живе наша справжня дитина можливо, вона теж росте в чужих обіймах…