Мій новий початок: позбулася ледачого чоловіка та його примхливої матері.

В той день кошмар закінчився, коли Оксана наважилася позбутися ледачого чоловіка та його вередливої матері.

Як розповідала мати Оксані, в їхньому роду ніхто ніколи не розлучався. Заміж вийшла – це ж лише твоє рішення, ніхто в суді тобі цього шлюбу не призначав. І в їхній сім’ї було абсолютно неприйнятним розлучатися, так уже склалося.

Мати їй це підкреслювала протягом багатьох років із самої юності, коли Оксана ще вибирала нареченого серед однокласників. Потім Оксана подорослішала і вийшла заміж.

Коли в неї сталася складна ситуація, рідні, як і очікувалося, стали на бік чоловіка. Адже саме він не хотів розлучення. Йому було дуже зручно жити з прислугою у вигляді дружини. І вона не отримала від рідних жодної підтримки.

Єдине, що вони говорили, – терпи. Мати навіть ходила до якоїсь ворожки. Та сказала, що якщо дочка розлучиться, на весь рід ляже прокляття.

Звичайно, не можна звинувачувати рідних в тому, що їй попався натурою не чоловік, а звичайний ледар, який вміло маніпулював нею, викликаючи жалість. Адже саме Оксана вибрала Сашка.

Тоді Оксана дивилася крізь рожеві окуляри. Сашко здавалося їй справжнім чоловіком, героєм, в обійми якого хотілося кинутися. Але ті окуляри розбилися, як і слід було очікувати – уламками всередину. Усвідомити реальність було важко.

Проживши з Сашком пів року, вона побачила його справжнього. Виявилося, він не “домашній”, як писав у анкеті на сайті знайомств, а просто дуже ледачий. Його вірні друзі – пиво і телевізор, інколи комп’ютерні ігри. Також він часто зависав в соцмережах.

І хоча Оксані було важко повірити, що чоловік змінився. Адже на початку він викликав у неї глибокі почуття та сильну пристрасть. А тепер більше бажання дати тапкою по голові та змусити працювати.

Будучи релігійною, вона вирішила спочатку піти до церкви. Там, серед ікон і прихожан, вона сподівалася знайти підтримку у священика.

Але той відповів на її скарги, що розлучення буде великим гріхом, бо можна залишити чоловіка лише у випадку зради. Адже він не б’є, не п’є, не свариться матом, не зраджує. Чого ще для щастя?

Потім Сашко втратив роботу. Це був перший серйозний удар по сім’ї. Дітей у них не було, і звісно, працювати довелося Оксані. Вона перестала відвідувати салони краси, адже грошей було обмежене число. Перестали замовляти їжу на дім – доводилося готувати самостійно.

Піклуючись про домівку та забезпечуючи сім’ю, повертаючись з чергування медсестри, вона бачила лише його, ліниво лежачого на дивані.

Сашко іноді робив вигляд, що шукає роботу. Спочатку ходив на співбесіди, а згодом знаходив причини, щоб не піти на чергову пропозицію від Оксани – роботу йому стала шукати вона.

То графік не підходить, то йому хотілося на керівну посаду, а не різноробом трудитися. Одного разу він навіть накричав.

– Я з вищою освітою, по-твоєму, маю трудитися в супермаркеті касиром? Це мій зміст життя? Чи так важко підтримати хворого чоловіка?

Тоді він почав маніпулювати. Це був другий удар. Оксана не могла дивитися на себе в дзеркало – без зачіски, без макіяжу, манікюр обліз. Вона так себе запустила, що стало соромно.

Салони краси були вже не по кишені. Навіть на дому до перукаря її не пускав, казав, що нема грошей. Хоча гроші в дім приносила вона, він усім керував.

Сашко почав хворіти: спочатку кололо в боці, потім затискало серце, крутилася голова – все це було приводом не шукати роботу, а лежати на дивані. Дійшло до того, що не було що їсти. І за квартиру не платили вже пів року.

Вони разом ходили до лікарів і витратили всю заначку, але лікарі нічого не виявили. Головний лікар, Олена Анатоліївна, сказала: “Ваш чоловік здоровий, я не бачу нічого небезпечного в його показниках”.

Чоловік продовжував валятися на дивані цілими днями, Оксана працювала. Вдома не було порядку, речі були розкидані, на полицях лежав піврічний пил, адже вона вийшла на другу роботу. А він і оком не моргав – все хворів. І час від часу вигукував маніпуляції:

– Ось-ось помру!

А Оксана була знесилена. Вона так втомилася, що не вистачало сил доповзти до дивана. Мала пів години, щоб відпочити після чергування в лікарні та поїсти вдома, а потім йшла на підробіток – ставила уколи на дому.

Ця біганина весь день її виснажила, ніде було присісти, ніде перекусити. І ще й чоловік, який вже вкрився пліснявою, лежачи на дивані, не викликав у неї жодного бажання. Вона більше не відчувала себе жінкою.

Якось глянула в дзеркало – не інакше, як сіра миша. На дружині Сашка був якийсь розтягнутий сірий светр. Очі потускніли, під ними синяки, волосся після чергового приготування растрепане, не було жодної прикраси.

І цей зайва вага, яка лише додала комплексів. Вона себе не впізнала. Колись прекрасна царівна-лебедь перетворилася на гидке каченя. На салони краси, куди вона колись постійно ходила, не було ні копійки.

Четвертий рік шлюбу, але їй здавалося, що вона прожила з Сашком не менше 20 – так швидко перестала відчувати себе жінкою. А ще його мати засмучувала. Сашко, замість того щоб підняти п’яту точку з дивана, попросив допомоги у неї.

– Оксано, я прийду вам допомогти, – сказала телефоном Валентина Іванівна.

– Тільки цього мені не вистачало, – подумала Оксана.

Валентина Іванівна почала приходити часто, бо син дав їй ключі від квартири. Спочатку це здавалося виходом, адже вдома стало пахнути випічкою, а підлога на кухні остаточно стала чистою.

Одного разу Оксану насторожило поведінка свекрухи, коли та вказала на білизну, мовляв, вона настільки брудна, що не відмивається. Їй було прикро, що свекруха копається в особистому нижньому одязі, адже це таке інтимне. Вона не недбалка, просто багато працює.

Третім ударом стало відкриття Сашкового бізнесу. Вона, наївна, повірила, що невдовзі розбагатіють, і взяла кредит. Він відкрив пекарню. Якось обладнання згоріло, і потрібен був другий кредит, але вона відмовилася.

Тоді Сашко продав бізнес. Вони потонули в боргах. Вона просто перестала поважати себе, якщо постійно брала кредити на примхання чоловіка і сама ж їх виплачувала.

– Вам час дитину народити, – вмовляла свекруха.

Але Оксана не хотіла, адже з Сашком нема майбутнього. Після чергової сварки зі свекрухою через брудну білизну вона пішла в гості до подруги. Настя була дуже рада їй.

Нарешті Оксана знайшла підтримку. Їхній товариські стосунки відновилися, і їх уже було не відірвати від кухонних стільців – годинами балакали.

На кухню час від часу заходив чоловік подруги: то посуд вимиє, то підлогу примете. Оксана була вражена:

– Твій сам миє посуд? – тихо спитала вона.

– А що тут дивного, адже в нього, як і в мене, дві руки й ноги, він у мене чистий – з посмішкою відповіла Настя.

Йдучи додому, Оксана прокручувала в голові їхню розмову і не могла не радіти стосункам подруги. Вона тихо заздрила.

Її матір постійно казала, що домашнім господарством займається жінка. І вона вважала це нормою. Але жінка в такому разі не повинна працювати. Але нічого не вдієш.

Зустріч із подругою змінила її уявлення. Вони частіше стали зустрічатися. Виявилося, чоловік ще й працює, а не тільки займається дому.

Тоді вона подумала, що сама нічим не гірша. Чоловіку поклала в конверт менше грошей, ніж зазвичай, збрехала, що зарплату знизили, а ін’єкцій та крапель поки ніхто не замовляв. На зекономлені гроші нарешті записалася до стиліста. З ним підібрали одяг по фігурі.

І ще вона сходила в салон краси, де пройшла повний комплекс – від стрижки до манікюру. Подивилася в дзеркало й не впізнала ту даму в відображенні.

– Вам дуже пасує, – сказав стиліст Богдан.

Тоді в його очах вона побачила щирий інтерес. І хоч в Богдана була дівчина, Оксана зрозуміла, що може подобатися чоловікам. Того дня нахабно задивився на неї і сусідка по під’їзду, коли вона відчиняла двері – він прогулював собаку й кинув їй комплімент.

І ось вона, стоячи перед дзеркалом вдома, поправила волосся. Чоловік у м’ятій піжамі вийшов із кімнати, буквально впав у ступор від її зовнішності. Зробивши комплімент, він пішов збирати диван.

На наступний день сів за комп’ютер. Вона подумала, знову грати буде. Але ні. За деякий час він знайшов роботу та навіть приніс першу зарплату. Та їй це було байдуже. Вона настільки виснажилася з ним усі ці роки, що не могла простити. Чотири роки уплинули дарма. Тоді вона подала на розлучення.

Сашко, звісно, був проти, і вся родина Оксани його підтримала. Свекруха розпочала скандал.

– Чоловік днями працює, а вона тільки по салонах ходить, – кричала свекруха на Оксану.

Але вона вже настільки віддалена, що одного чудового дня сказала і йому, і його мамі, що час покидати квартиру. Тільки тоді свекруха затихла, адже квартира належала невістці, і саме вона була господинею.

Навіщо Оксана так довго тягнула з розлученням – сама не розуміла. Можливо, перестала вірити в себе. Вона мала дуже низьку самооцінку, тому боялася розірвати ці стосунки.

– Тепер я розумію, що в багатьох сім’ях існують стереотипи, які самі вони й руйнують. Наприклад, що лише жінка має займатися домом. Боялася уявити, що було б, якби у нас із Сашком були діти. Розлучили нас швидко, накопичене майно теж швидко поділили.

Я раділа, що в цій ситуації мені вдалося легко розійтися з чоловіком, адже у мене є своя квартира, гарна робота, підробіток, – диктувала вона голосове повідомлення подрузі.

– Кошмар закінчився в той день, коли я наважилася вигнати ледачого чоловіка та його вередливу мати, – пізніше зізналася подрузі.

– А де ти познайомилася з Богданом? – не переставала запитувати подруга.

– Після розлучення я нарешті вдихнула на повні груди. Записалася в спортзал і до літа вже хизувалася на пляжі у новому купальнику. Лежала й загоряла. Поруч проходив чоловік і підморгнув мені. Я заусміхалася, і ми заговорили про життя. Виявилося, у нього схожа ситуація, тільки навпаки – була ледача дружина. Він записав мій номер телефону. А мені було приємно, що нарешті мене помітили.

Він подзвонив, коли я вже забула про нього. Запросив на побачення. Пам’ятаєш, ти мені тоді позичила свою сумочку і туфлі? В них я була неперевершеною! Наші відносини розвиваються повільно, адже тепер мені важко довіряти чоловікам. Але головне – кошмар залишився позаду.