Connect with us

З життя

Мій шлюб розпався, але свекруха стала моїм рятівником

Published

on

Життя моє розбилося за мить, коли чоловік, Василь, покинув мене. Забрав усі наші заощадження, щоб купити собі квартиру, і зник, лишивши мене саму в орендованій хаті у Львові з нашою шестимісячною донечкою на руках. Я була в розпачі, не знаючи, як жити далі. Та раптом з’явилася свекруха, Ганна Степанівна. Дізнавшись про моє лихо, вона примчала до мене. Я готувалася до глузувань, адже наші стосунки завжди були напруженими, але замість цього вона рішуче сказала:

– Збирай речі, ти з онукою переїжджаєш до мене.

Я намагалася заперечити — ситуація здавалася мені неймовірно незручною. Ми з Ганною Степанівною роками воювали, обмінювалися гострими словами й жодного разу не сказали одна одній доброго. Але тепер, коли я опинилася в біді, ця жінка, яку я вважала майже ворогом, стала єдиною, хто простягнув мені руку допомоги.

Моя власна мати відмовила мені в притулку. Її дім був зайнятий старшою сестрою та її дітьми, і мати плясала під її дудку, не бажаючи мене приймати. Я була вражена, але все ж промовила:

– Дякую, Ганно Степанівно. Дуже вдячна за вашу підтримку.

Вперше я щиро подякувала свекрусі, і в цю мить щось всередині мене здригнуло.

– Годі церемоній! Ти ж не чужа, — махнула вона рукою, беручи мою донечку на руки. — Ходімо, донечко. Давай мама збереться, а ми з тобою побалакаємо. Будеш жити у бабусі, сонечко? Звісно, будеш! Бабуся тобі казки читатиме, на прогулянки водитиме, косички заплітатиме…

Я слухала її ніжне буркотання й не вірила своїм вухам. Ця жінка, яка колись звинувачувала мене, що я «спіймала» її сина на дитині й називала мою доньку «нелюдом», тепер колихала її з такою любов’ю, ніби це була її власна дитина.

Я зібрала речі, і ми переїхали до свекрухи. Ганна Степанівна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася в маленьку. Побачивши моє здивоване обличчя, вона буркнула:

– Чого вирячилася? Дитині потрібен простір, скоро повзе починатиме. А мені одній багато місця не треба. Розташовуйтесь, за годину буде вечеря.

На вечерю вона подала парені овочі й варене м’ясо, додавши:

– Ти ж годуюча мати. Якщо хочеш, можу щось підсмажити, але для малечі краще дієтичне. Вирішуй сама.

У холодильнику я помітила цілу упаковку дитячого пюре.

– Час починати прикорм, як гадаєш? Якщо ці не підійдуть, купимо інші. Не соромся, кажи, — промовила вона з усмішкою.

Я не витримала й розплакалася. Її доброта, така раптова й щира, зруйнувала всі мої стіни. Ніхто й ніколи не піклувався про нас із донечкою так, як ця жінка, яку я вважала своїм найлютішим ворогом. Вона обняла мене, тихо примовляючи:

– Тихше, дитинко, тихше. Чоловіки такі — біжать, куди вітер дме. Я сама свого Василя вирощувала — його батько пішов, коли тому вісім місяців було. Не дам своїй онуці рости без опори. Годі сліз, збирайся!

Крізь сльози я зізналася, що не чекала від неї такої людяності, і знову подякувала:

– Велике вам дякую. Якби не ви, не знаю, куди б ми з донькою поділися.

– Тут і моя провина є, — зітхнула вона. — Не так виховала сина, от він і виріс таким безвідповідальним. Я виправлю його помилки, як зможу. Іди вмийся та лягай спати. Ранок буде кращий.

Перший день народження донечки ми святкували втрьох: я, моя малеча й Ганна Степанівна — наша рятівниця, яка стала справжньою бабусею. Коли донька заснула на денний сон, ми з нею пили чай із тортом на кухні, коли почувся дзвінок у двері. Свекруха пішла відчиняти.

– Мам, хочу тебе з кимось познайомити, — почувся голос Василя. — Це Оксана, моя дівчина. Мам, можна ми поживемо в тебе півроку? Роботу знайти не можу, на оренду грошей немає.

Почувши його, я замерзла. Серце стиснулося від страху, що свекруха впустить їх, а нас із донечкою виженуть. Сльози набігли на очі.

– Щоб тебе! — розгнівано вигукнула Ганна Степанівна. — Геть звідси, і дівку свою забирай! Обікрав дружину й дитину, кинув їх без копійки, не подумав, як вони житимуть? Ось життя тобі й відповіло. Ідіть геть! А ти, Оксано, будь на чеку — погуляє й тебе покине.

Я помилялася про свекруху, і тепер мені соромно за свої колишні думки. Вона стала для мене не просто другою матір’ю, а справжньою, єдиною. Ми прожили з нею під одним дахом шість років — аж до мого другого весілля. На моїй весільній церемонії Ганна Степанівна зайняла почесне місце матери нареченої. Моя донька вже ходить до школи, а скоро в мене народиться син. Свекруха з нетерпінням чекає онука, і я знаю — вона буде для нього такою ж люблячою бабусею, як і для моєї донькиІ кожного разу, коли діти обіймають її, я бачу, як у її очах світиться щастя, яке вона подарувала нам усім.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − 20 =

Також цікаво:

З життя45 хвилин ago

«Я все розумію… але й ти мене зрозумій»: правда, що зруйнувала ілюзії

«Я все розумію… але й ти мене зрозумій»: правда, яка зруйнувала ілюзії Того дня Марія, як завжди, готувала обід —...

З життя46 хвилин ago

День, коли не болить, але ниє

Один з тих днів, коли не боліло — але нудьгувало. На зупинці біля старого ринку у Кропивницькому стояла жінка. Курила,...

З життя46 хвилин ago

«Хватит хватать — Марина закрыла двери для незваных гостей»

«Да ну, это же полный бред!» — Валентина захлопнула дверь перед носом незваных гостей, превративших её дом в бесплатный хостел....

З життя2 години ago

«Ти годував мене обіцянками, а він — вечерею»: як герой втратив усе

24 березня. Щоденник. Сьогодні був дивний день. Як завжди, метався по кухні, немов кішка на розпеченому даху. Переставляв солонку, поправляв...

З життя2 години ago

Счастье после разрыва: как дети не мешают любви

В узких улочках провинциального городка Светлогорска, где метель воет, будто плачет о несбывшихся надеждах, не каждая женщина уберегает семейное счастье...

З життя2 години ago

Складний вибір: Дорога назад

Важка рішення. Повернення — Лети, якщо хочеш, — сказав Олексій, ставлячи чашку у мийку. Голос був спокійним, майже байдужим. —...

З життя3 години ago

«Ты променяла мой праздник на собаку?!» — как потеря питомца раскрыла истинные отношения со свекровью

Прошло уже больше двух недель с того рокового дня. Для кого-то это был повод надеть нарядное платье, принимать поздравления и...

З життя3 години ago

Вогонь на Вітрі

СВІЧКА НА ВІТРУ Світлана Аркадіївна зняла латексні рукавички та захисну маску, кинула їх у металевий таз і, виснажена до краю,...