Connect with us

З життя

Моей маме 70, мне 45: Каково жить с пожилой матерью?

Published

on

Мне 45, а моей маме 70. Каково это — делить дом с матерью, чья жизнь медленно угасает?

Одна читательница прислала исповедь, полную горечи и смятения, прося совета. Решила передать её вам — вдруг ваши мысли или опыт станут для неё спасательным кругом. Возможно, среди вас есть те, кто знает, каково это — годами жить с пожилым родителем, словно в клетке из долга и вины.

«Мне 45. До пенсии — как до луны, работаю без передышки, чтобы прокормить себя и 70-летнюю маму. Она не прикована к постели: сама моется, гуляет, варит борщ. Но каждый день рядом с ней я ощущаю, будто из меня вытягивают все жизненные соки. Не жизнь — тление на медленном огне.

После вечерних посиделок с мамой мечтаю лишь об одном: запереться в своей комнате в нашей хрущёвке под Тверью, включить сериал и забыться. Но она не умолкает. Вечно ковыряется в прошлом, словно старая рана: «Если б за Дмитрия вышла, а не за того хама, были бы дети, дом — настоящее дело! А теперь? Кому ты нужна, кроме меня? Радуйся, что я жива — есть кому тебя выслушать». Детей нет. Муж сбежал через месяц после переезда к маме — будто испарился. Развод оформили молнией.

Мама бьёт в грудь: «Зачем платить за съём, когда у нас трёшка в наследство?» Вот и живу, как подросток, в своей «берлоге» за тонкой перегородкой. Но даже там её голос пробивает стены:

— Опять до ночи шлялась!
— Деньги на ветер — купила какой-то авокадо!
— Про постельное забыла? Бессердечная!
— Мурзика не накормила — сама ж потом плакать будешь!

За всю жизнь — ни «спасибо», ни «молодец». Только упрёки, будто я её пожизненная обуза. Мама, за что? Зачем превращаешь каждый мой вдох в экзамен? Уйти не могу: зарплата — 35 тысяч, на съём не хватит. Да и страх гложет — вдруг инфаркт? Одна останется?

Но срываюсь. Грешно, знаю, но с ума схожу в этом мамином музее упрёков. Дышу через раз — будто подушка на лице. Хочу кричать, бить посуду, бежать на край света. Но как? Долг, как удавка, не даёт пошевелиться. Смотрю на неё порой и думаю: неужели не видит, как я таю? Или ей всё равно?»

Вот её правда — между молотом долга и наковальней отчаяния. Жить с пожилой матерью — как нести крест, который не каждому по плечу. Как найти путь к свету, не предав ни её, ни себя? Прошу — поделитесь опытом. Может, ваши слова станут тем самым окошком, через которое она увидит выход. Что посоветуете?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 5 =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

Я піду до тата, бо ти погана.

Ти погана. Я піду до тата Щодня молоді люди проходили повз один одного, але нічого не відбувалося між ними —...

З життя15 хвилин ago

На струнах літа: відлуння річки

Одного літнього дня на річці… Родина у Віри була дружня. Коли вона вчилася в третьому класі, у неї з’явилася сестричка...

З життя1 годину ago

Зателефонуйте, будь ласка!

Викличте, будь ласка, Людмилу… Вранці Олену переслідувало передчуття, що щось має статися. Все, що мало статися, давно вже сталося. І...

З життя1 годину ago

Привіт. Я дружина. Можна увійти?

Ох, слухай, я тобі розповім цю історію, але так, щоб вона звучала по-нашому. Вже тиждень медичний університет у Львові гудів...

З життя2 години ago

Жінка майже семи десятків заходить до магазину одягу.

Жінка літ сімдесяти зайшла до крамниці з одягом. Волося її було нечесане, одяг — старий, на ногах — поношені сандалі....

З життя2 години ago

Чекай на мене

Олег вийшов із вагона на перон і глибоко вдихнув. У рідному місті навіть повітря особливе, не таке, як будь-де у...

З життя3 години ago

Кожної ночі під місяцем, таємний мішок борошна рятував життя.

Голод давив на нас, як тягар, але він, кожної ночі, під місяцем, ховав мішечок борошна, який рятував наші життя. Мене...

З життя3 години ago

Розлучення? Я залишуся з татом!

Марія давно відчувала, що їхній шлюб із Дмитром дає тріщину. Вогонь кохання згас, залишившись лише звичкою. Розмови зводилися до побутових...