Connect with us

З життя

«Моя машина — мої правила!» — заявила свекруха

Published

on

«Це моя машина, і я сама вирішую, кому її давати!» — гукнула свекруха.

Ми з чоловіком, Олегом, молода родина, нашому шлюбу лише три роки. Живемо у невеличкому містечку під Києвом, де кожна гривня на вазі. Взяли іпотеку на квартиру і тепер з усіх сил намагаємося її виплачувати, економлячи на усьому. Життя було б легшим, якби не одна помилка, яку Олег зробив ще до нашого весілля. Разом із матір’ю, Надією Петрівною, вони купили машину, вклали в неї левову частку заощаджень. Авто оформили на неї, а вона клялася, що даватиме нам її за першим же словом. Та обіцянки виявилися порожніми, а ми потрапили у пастку, з якої досі не вибралися.

Щоразу, коли нам потрібна машина, Надія Петрівна знаходить тисячу причин. То вона поїхала на дачу, то до подруг, то ніби віддала авто в сервіс і «забула» нас попередити. «Є ж автобуси, їдьте ними!» — кидає вона, хоча ми завжди попереджаємо за тиждень, а то й два. Якщо дивом вдається взяти машину, свекруха цілий день телефонує: «Коли повернете? Де ви? Чому так довго?» Не тому, що авто їй терміново потрібне — їй просто спокійніше, коли воно стоїть під її вікнами. Це не допомога, а знущання, і кожен такий випадок болить, ніби ніж у серці.

При цьому Надія Петрівна не соромиться брати з нас гроші на обслуговування. «Ви ж теж їздите, платіть!» — заявляє. Страховка, ремонт підвіски, заміна шин — все за наш рахунок. Ми з Олегом вже вклали в цю машину більше, ніж вона коштувала, але прав на неї не маємо. Я пропонувала чоловікові перестати платити і збирати на своє авто. Якщо свекрусі так дорогий її автомобіль — нехай сама його утримує! Та Олег вагався, не хотів сваритися з матір’ю. Я бачила, як він розривається між мною та її вигадками, і це лише посилювало мою розпач.

Нещодавно наші фінанси трохи покращилися, і ми вирішили зробити ремонт у квартирі. Нічого розкішного — просто оновити стіни та підлогу. Щоб заощадити на доставці, хотіли поїхати за будматеріалами на машині свекрухи. Як завжди, попередили заздалегідь. Приїхали за ключами, а у дворі пусто. Надії Петрівни вдома немає, вона вирушила до подруги у сусіднє місто. Олег не витримав. Він подзвонив матері і вперше на неї накричав: «Ти знову нас підвела! Скільки можна?» У відповідь свекруха вибухнула: «Це моя машина, і я сама вирішую, кому її давати! Ви не маєте права мені наказувати! А те, що платите — це нормально, раз користуєтеся!» Її слова були ніби ляпас. Але в Олега щось перемкнулося. Він холодно відрізав: «Більше ні копійки не дам».

Настав час міняти шини на зимові. Як за розкладом, Надія Петрівна зателефонувала і почала вимагати грошей. Олег нагадав їй її ж слова: «Машина твоя, отже, і дбай про неї сама». Вона розкричалася, звинувачуючи нас у невдячності, але чоловік просто поклав слухавку. Вперше він поставив її на місце, і я відчула полегшення. Ми нарешті зможемо збирати на своє авто, не витрачаючись на чуже. Та радість затьмарена болем: Олег посварився з матір’ю, і ця тріщина у їхніх стосунках мені нашкрібає. Я ненавиджу сварки, але скільки можна терпіти її егоїзм?

Моє серце стискається від несправедливості. Ми з Олегом працюємо до семого поту, щоб виплатити іпотеку, будуємо своє життя, а свекруха бачить у нас лише гаманець для своєї машини. Її обіцянки були брехнею, її турбота — пустим звуком. Я втомилася почуватися винною за те, що ніколи нам не належало. Олег зробив крок до нашої свободи, але я боюся, що ця сварка з Надією Петрівною — лише початок. Вона не з тих, хто здається, і її слова «це моя машина» досі звучать у моїй голові, немов попередження. Але я клянусь: ми вирвемося з цієї залежності, навіть якщо доведеться пройти через вогонь. Наша родина заслуговує кращого, і я не дозволю свекрусі відібрати в нас майбутнє.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 1 =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

У лікарняній палаті лежала восьмирічна дитина: усі вже втратили надію на порятунок, але раптом сталося неймовірне

У лікарняній палаті лежав восьмирічний хлопчик. Усі вже втратили надію, але раптом сталося щось неймовірне.«Я знаю, як врятувати вашого сина»,...

З життя2 години ago

Вона думала, що проведе останні дні у будинку для літніх… але коли відкрила очі, те, що побачила, позбавило її мови

Вона думала, що останні дні проведе в будинку для літніх але те, що побачила, коли розплющила очі, позбавило її мови.Слова...

З життя3 години ago

Цей день став особливим у моєму житті: він мене ігнорував і хотів вигнати з дому, але я виявила терпіння і зробила те, що йому сподобалося

Цей день став особливим у моєму житті. Він ігнорував мене й хотів вигнати з дому, але я витримала й вчинила...

З життя4 години ago

Те, що він відчув, наближаючись до цього інкубатора, назавжди залишиться у його пам’яті

Що він відчував, наближаючись до того інкубатора, назавжди залишиться в його памяті.Лікар черговий, досвідчений фахівець, звиклий до новонароджених, розпочав звичайний...

З життя5 години ago

Я заснула на плечі незнайомця в літаку… і те, що він зробив потім, назавжди змінило моє життя

Я заснула на плечі незнайомця в літаку і те, що він зробив потім, назавжди змінило моє життяМені здавалося, що це...

З життя6 години ago

Те, що твоє, лишиться твоїм

Усе, що твоє, лишиться з тобою “Вже другий тиждень їси без апетиту, чи в кохання впала, Динко?” жартувала Ганна, домробітниця....

З життя6 години ago

«Ви не розумієте, я бачила свого сина живим уві сні!» — кричала знедолена мати, але їй ніхто не вірив: Тоді вона взяла лопату та почала розкопувати могилу сина

“Ви не розумієте, я бачила свого сина живим уві сні!” кричала нещасна мати, але їй ніхто не вірив. Тоді вона...

З життя6 години ago

Діагноз був безпомилковим: Лікарі сказали, що він ніколи не зможе рухатися – і батьки втратили будь-яку надію

**Щоденниковий запис**Діагноз був безжальним: лікарі сказали, що він ніколи не зможе рухатися. Батьки втратили останню надію.Будинок занурився в гробову тишу....