Мрія про те, як дочка чоловіка сама захоче жити зі своєю бабусею

Отак, слухай… Коли я виходила заміж за Андрія, то знала, що в нього є донечка від першого шлюбу. Її мати, Тетяна, кинула дитину ще шість років тому — зібрала речі та зникла з якимось новим хлопцем у Польщі, почала життя з нуля. За ці роки вона народила ще двійко, а про старшу доньку згадує раз на місяць по відеодзвінку, подарунки ж шле лише на свята. Я бачила, як та дівчинка сумує за матір’ю, як вдивляється в екран телефону, сподіваючись почути: «Приїжджай до мене». Але та ніколи не запрошувала, ні разу не приїхала. Ніби викреслила її з життя.

Спочатку дівчинка жила у свекрухи — матері Андрія. Та швидко втомилася, не впоралася з навчанням, капризами, істериками. І просто повернула онуку батькові. Андрій привів її додому, подивився мені в очі і тихо сказав: «Софійка житиме з нами. Надовго».

Я щиро намагалася бути хорошою мачухою. Купувала одяг, готувала улюблені страви, забирала зі школи, розмовляла по душі. Хотіла стати подругою. Але дівчинка закрилася. Наче поставила між нами стіну і навіть не пробувала зблизитися. Вона не просто ігнорувала мене — вона демонстративно показувала, що я в її світі ніхто.

Минуло три роки. Зараз їй дванадцять. І вона все так живе у нас, командує, ніби це її хата, а не наша з Андрієм. Кожен вечір скаржиться батькові: «Тітка Іра змусила мене прибрати», «Тітка Іра не купила те, що я хотіла». А потім свекруха дзвонить мені з докорами, що я «мало уваги приділяю дитині» і що «мені самій скоро народжувати, от і вчусь бути матір’ю». Але сама вона з онукою сидіти не хоче, навіть на годину не погодиться, коли мені треба до лікаря чи на роботу.

Я виснажена. Працюю, господарюю, готую, а тепер ще й вагітна. Андрій, хоч і не на боці доньки, все одно просить бути м’якшою, терплячішою. А я вже не можу. Ця дівчинка стала джерелом роздратування. Вона неохайна, груба, не вміє дякувати, не слухається і завжди чимось незадоволена. Вона не моя, і я вже не приховую цього навіть від себе.

Буває, сиджу вночі на кухні й думаю: «Якби я тоді не погодилася, щоб вона переїхала до нас… Якби наполЯкби тоді я сказала «ні», можливо, зараз усе було б інакше.