Мужчина та небезпечний еліксир

**Довірливий чоловік і пляшечка з отрутою**

— Приїхали, мамо. — Левко відчинив перед матір’ю двері авто.

Ганна вийшла й підняла очі до вікон своєї квартири. Зітхнула.

— Що, мамо, знову погано?

— Та ні, сину. — Вона зазирнула йому в очі. В них стояла щира тривога. — Усі життя в цій хаті прожила. Спочатку з батьками, потім з чоловіком. Сюди тебе з пологового принесла. Такий гарненький був. — Помовчала. — А пам’ятаєш, як ми штори купували після ремонту? А тепер… — Знову глянула на вікна.

Скільки часу вона провела, виглядаючи з кухні на подвір’я, шукаючи очима свого Миколу. Як тільки побачить, що він іде, одразу перевіряла, чи не простиг обід. Завжди залишала під чайником газ. Микола любив палаюче гарячий чай, обов’язково з цукром-рафінадом. Солодкий із цукерками не визнавав. Сільське коріння давалося взнаки.

— Ходімо, мамо, — відірвав її від спогадів син, торкнувшись за руку. — Наталка, мабуть, вже чекає.

— Наталка… — видихнула Ганна. — Вона жодного разу до мене не зайшла. Моєї смерті чекала?

— Годі вже, мамо, — різко обірвав він.

Вони піднялися на третій поверх старого будинку в центрі міста. Син відчинив важкі високі двері, на яких залишилися сліди від таблички з ім’ям її батька: «Леонід Федорович Мельник. Професор».

Невістка виглянула з кімнати, фуркнула й зникла.

— Заходь, мамо, я зараз чаю зроблю, з лимоном, як ти любиш, — промовив Льоня.

Ганна пройшла до маленької кімнати, яка колись була синовою, а ще раніше — її дівочою. Важко опустилася на потертий диван, відкинула голову й заплющила очі.

«Як тепер усе буде?» — подумала вона.

***

Ганна вийшла заміж пізно. Батько-професор бачив у доньці свою наступницю, хотів, щоб вона продовжила його справу. За нею залицялися багато хто. «Не поспішай, доню. Хлопцям ім’я твого батька потрібне, а не ти», — казала мати.

Але в тридцять вона сама закохалася в незграбного молодого аспіранта. Батько души в ньому не чаяв, пророкував велике майбутнє. Тому, мабуть, і згодився на їхній шлюб. Через рік батько пішов на пенсію, залишив кафедру зятю. Вони з матір’ю переїхали в село, а квартиру віддали молодим.

З Миколою жили добре, тільки завагітніти не виходило. Ганна вже відчаялася, коли це сталося. Як же вони раділи! Коли народився син, про науку довелося забути. Та й Микола хотів, щоб вона сиділа вдома й виховувала хлопчика.

Сам він цілими днями пропадав на кафедрі. Писав наукові праці, книги. Не обійшлося без заздрісників. Коли Льоня, названий на честь діда, вчився вже у сьомому класі, Микола помер від інфаркту. Не витримав нападок, називали його вискочкою, псевдовченим, який зробив кар’єру завдяки шлюбу з донькою професора.

Ганна залишилася з сином одна. На кафедру не повернулася — який з неї вчений? Все забула. Продала будинок, що дістався після батьків. Грошей вистачало. Потім Льоня закінчив університет, влаштувався на роботу.

Коли син привів у дім Наталку, зрозуміла — це серйозно. Він був навіжений на красуні. Материнським серцем відчувала неприязнь до його обраниці. Розпитувала: звідки вона? Хто її рідні? Наталка відповідала неохоче. Закоханий син благав не чіплятися.

Не сподобалося Ганні, коли ніхто з родичів дівчини не приїхав на весілля.

— У неї напружені стосунки з матір’ю й вітчимом, а рідний батько хворий, — заступався за наречену Льоня.

І Ганна відступила. Син щасливий — ось головне. Вона звикне, полюбить невістку, аби в Льоні все було добре.

Ганна готувала на збільшену сім’ю, але Наталка кривилася й казала, що пирогів не їсть — фігуру береже. Майже нічого не їла.

— Для кого ж я готую? — обурювалася Ганна.

— Мамо, не чіпляйся до неї. Нехай їсть, що хоче, — боронив дружину син, але й сам часто вечеряв у кафе.

Наче Наталка десь працювала. Вийде зранку, а вже до обіду повертається — з фірмовими пакетами, новою зачіскою.

Раніше вони з сином часто розмовляли по душі. Він ділився планами, радився. А тепер сидить із Наталкою в кімнаті, навіть не виходить.

— Скажи дякуй, що квартиру не просять розміняти, — заспокоювала Ганну подруга.

Ганна хапалася за серце. Не хотілося втрачати квартиру в центрі, з високими стелями й широкими вікнами, де жили покоління її родини. Та хто знає — може, Наталка нашіпче Льоні, і він піде проти матері.

Потім син зрадів — Наталка чекає дитину. Ганна заспокоїлася. Буде малюк, знадобиться допомога, а вона поруч. Значить, розмін поки не загрожує. Вона помінялася з молодими кімнатами. Дитині треба простір.

Та ось Ганна почала помічати, що часто дрімає навіть удень. Прокидалася з важкоюА потім одного разу, коли Ганна перебирала речі в шафі, знайшла маленьку пляшечку з невідомою рідиною, і вся правда розкрилася.