Ми нічого від тебе не хочемо

Від тебе нам нічого не потрібно

— Синку, схаменись, поки не пізно! Хлопець зовсім на тебе не схожий! Твоя Оленка його від свого колишнього загуляла, а на тебе повісити хоче! Я-то знаю!
— Мамо, ну годі вже! Дмитрик мій син… Чому ти постійно воду каламутиш? Все, я додому поїхав.

Галина Сергіївна все життя виховувала сина одна. Між нею та Олексієм склалися чудові стосунки: він ніколи не грубіянив, не сперечався, в школі вчився добре. А коли виріс, став інженером, як хотіла мама. Тепер настала черга влаштувати синові особисте життя. І вона підібрала йому наречену. Хорошу дівчину Людмилу, доньку своєї подруги Антоніни.

За наполяганням матері Олексій і Люда почали зустрічатися, але в них романтика якось одразу не склалася, і промучившись кілька місяців, пара розійшлася. Потім Олексій зустрів Олену. Відносини в них розвивалися стрімко, молодий чоловік відразу визнав у симпатичній дівчині споріднену душу. Вони одружилися через три місяці, на велике невдоволення Галини Сергіївни. А ще через півроку Олена завагітніла. Народився хлопчик, малюка назвали Дмитром. І все було б добре, тільки свекруха невістку недолюбила. І при кожній зустрічі бурчала на сина, хоча з моменту весілля минуло вже чотири роки:

— Ти подивися, на кого вона тебе перетворила? Зім’ятий якийсь, неохайний…
— Мамо, ну який неохайний! А сорочка трохи в машині зім’ялася…
— Сідай, поїж трохи! Твоя хіба щось там зготувала. Так і голодним будеш.
— Мамо, я вдома повечеряю. Олена добре готує.
— Знаю я її добре… Котлети з магазину або, ще гірше, пельмені. А от Людка на кондитерські курси записалась. Яка ж вона розумниця…

Олексій відбивався від матері, як міг. Він намагався не слухати її розповідей і претензій дружині, звісно, не передавав. До того ж всі вони були необґрунтовані. Але Галина Сергіївна продовжувала свою холодну війну проти невістки. І одного разу її тактика дала результат…

— Привіт, синку… Щось твоя Оленка мене не жалує… Все один в гості ходиш!
— Мамо, ну як вона може сюди ходити, якщо ти чіпляєшся до неї за кожну дрібницю?
— Чіпляюся, значить, є за що. Ти вже мені повір! І поки ти тут сидиш, та чаї ганяєш, вона, напевно, зі своїм колишнім на зустрічі бігає. Знаю я, хто у неї до тебе був. Костик цей нерозумний! І хлопчисько весь в нього. Вона нагуляла, а ти тепер годуватимеш.

Того вечора Олексій сильно посварився з матір’ю. Йому набридли претензії і всі ці розмови. Додому він повернувся не в настрої.

— Тату, тату, привіт! — вибіг йому назустріч маленький Дмитрик.
— Привіт, синку. Ну як у тебе справи? Чим займався?
— Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Костя. Він мені шоколадку купив. І сік!

В голові у Олексія блискавично промайнула думка — а раптом мама права. Увечері він влаштував допит дружині:

— Навіщо ти бачилася зі своїм колишнім?
— Леш, випадково зустрілися. Ми гуляли, він повз проходив, ну і розговорилися. А потім він нас додому проводив.
— З якого це дива він мою дружину і сина проводжає? А може Дмитрик і не мій, а його?!
— Леш, ти що таке говориш? Ти зовсім вже?

Того вечора подружжя сильно посварилося. Вперше за весь час після весілля. З того часу скандали в їх домі були постійними. В якийсь момент Олена не витримала, зібрала речі, забрала маленького синочка і переїхала в свій рідний містечко до батьків.

Потім був розлучення і Олексію були призначені аліменти. Він був упевнений в тому, що дитина не його. Але судитися не став, вирішив платити. Найбільше з усіх поточних обставин була задоволена Галина Сергіївна. Вона розгорнула цілу кампанію по відновленню відносин сина і тієї самої Людмили.

І вона перемогла. Олексій одружився на Людці. І відразу після весілля нова дружина показала свій справжній характер. Чоловіка пиляла з приводом і без. Хотіла жити на широку ногу, смачно їсти і солодко пити.

— От у Ірки -то Васько вже другу шубу їй купує! А Суркова машину на представницького класу поміняли. А я, як сирота казанська, в пуховику минулорічному, та на Калині їжджу! І що ти за чоловік такий!

Так пройшло довгих п’ятнадцять років. Олексій працював на двох роботах без вільної хвилини, а дружина Людка по курортах їздила і ні в чому собі не відмовляла. Дітей вона не хотіла, мовляв, спочатку для себе пожити треба, а потім… Галина Сергіївна, дивлячись на це, хотіла було і тут свої порядки навести, але невістка її швидко на місце поставила.

А одного разу Олексію зателефонували з лікарні. З’ясувалося, що Галину Сергіївну відвезли швидкою з інсультом. Жінка була важко хвора і після виписки з лікарні їй потрібен був догляд. Людмила заявила відразу:

— Я біля ліжка старої дні і ночі сидіти не збираюся. Давай її в будинок інваліда оформляти.
— Люсю, ну давай я з роботи звільнюся…
— Ти в своєму розумі? А жити на що будемо? Ми кредит за мою машину ще чотири роки платити повинні…

Зрештою Галину Сергіївну відправили в будинок престарілих, Олексій поїхав на чергову роботу, а Люда залишилася вдома. Через місяць Галина Сергіївна відійшла у світ інший. Олексій повернувся додому провести матір в останній шлях, та в засмучення забув дружину попередити про приїзд. Відкривши двері своїм ключем, він побачив цікаву картину — дружину в обіймах сусіда… Скандалити не став. Просто зібрав речі і переїхав в квартиру матері.

Після поховання Галини Сергіївни Олексій сиднем сидів у її квартирі. З гіркотою згадуючи маму і її “цінні” поради. І навіщо тільки він їх слухав… Тепер йому за сорок. Більша частина життя прожита. І як виявилося, ні сім’ї, ні дітей, ні друзів… Навіть автомобіля свого не було — усе купували тільки для Людки… Чоловік обмірковував своє життя і згадав про Олену та Дмитра. Він так і не дізнався, чий Дмитро син, його чи колишнього Олени. Та це тепер вже й не важливо…

А Дмитрові, напевно, вже дев’ятнадцять… Зовсім дорослий вже… Цікаво, який він зараз? — Олексій проговорив ці слова в порожнечу, і ніхто йому, звичайно ж, не відповів.

…На наступний ранок він взяв квиток на поїзд і вирушив у рідне місто Олени. Дім і під’їзд він знайшов без зусиль. Подзвонив у знайомі двері, але ніхто йому не відкрив. “На роботі напевно” — подумав він і вирішив постояти біля будинку. Постояв хвилин двадцять, повернув голову і остовпів… До під’їзду підходив хлопець — точна копія його самого, тільки років на двадцять молодший.

— Дімо… Дімо… Синку…
— Ви?… Що ви тут робите? — холодно запитав Дмитро.
— Синку, я дуже винен перед тобою… Який же ти став… І на мене ж як схожий, як дві краплі води! А де мати?
— Матері немає. Вже давно. Вона загинула десять років тому. У ДТП…
— А ти? З ким ти живеш? Може тобі допомогти чимось? Я готовий, все що завгодно! Гроші у мене є. Тільки скажи!
— Я живу з бабусею. Нам нічого не потрібно.
— Але синку. Адже я ж хотів, я…

Олексій не договорив. Діма пішов у під’їзд і зачинив двері перед його носом.

— Синку! Синку, відчини! Як же так, синку? Я ж твій батько! Батько!!!

Він ще довго стояв перед зачиненими дверима під’їзду, зітхаючи і розмазуючи по обличчю скупі чоловічі сльози. А може і не сльози це були, а дощ? Після цього він приїжджав ще кілька разів, хотів налагодити контакт з сином. Просив, благав, намагався виправдатися. Але Діма від спілкування категорично відмовлявся…