Connect with us

З життя

Ми побачили вірну кобилу, знесилену й застряглу в рові – вона не могла звільнитися сама

Published

on

Ми йшли тихим лісом, коли раптом побачили виснаженого коня в рові. Він не міг вибратися сам. Ми зупинилися, щоб допомогти йому. Коли ж його нарешті витягли, він зробив те, що мене вразило
Я ніколи не думав, що звичайний похід у ліс може перетворитися на справжнє диво. Це сталося минулої осені, коли я відвідав бабусю в її старому будинку на Поліні.
Ми з сусідами пішли за грибами день був тихим, повітря пахло вологим мохом і сосновим гіллям. З нами була пані Маргіта літня, а жвава жінка з кошиком, вдвічі більшим за неї саму та Юрко, студент із Києва, що приїхав на село відпочити.
Ішли вузькою стежкою, вкритою золотим листям, коли раптом Юрко зупинився й скрикнув:
Дивіться! У рові хто-то є!
Спершу я подумав, що це повалене дерево чи стара шина. Але коли підійшли ближче, серце в грудях стиснулося. У глибокому рові лежав кінь. Виснажений, брудний, обліплений репяхами, він ледве дихав. У його очах був жах, але не злість радше немовляче благання
На шиї мав шкіряний, потрісканий від часу ремінь. Значить, не дикий. Може, втік? А може, хтось його просто кинув, коли перестав бути потрібним?
Ми не могли його там залишити. Я подзвонив фермереві Тарасу у нього був трактор і міцні ремені. Три години все село старалося витягти коня. Працювали мовчки, по коліна у багнюці, наче рятували рідну душу.
Нарешті його витягли на дорогу, але він не піднімався. Лежав і важко дихав. Хтось приніс відро води, хтось мішок з вівсом. Я сів поруч і поклав долоню на його шию. Він здригнувся, але не відіпхнувся.
І тоді, повільно, з надлюдськими зусиллями, кінь піднявся на ноги. Спочатку хитаючись, але потім впевнено. Вітер розвіяв його гриву, і в ту мить він здався мені найкрасивішим конем у світі.
Тиждень потому його забрала пані Маргіта. Назвала його Надійко. Тепер Надійко пасеться на зеленому узліссі й завжди підходить до кожного, хто наближається. Кажуть, тепер він допомагає працювати з дітьми, що потребують особливої уваги.
А одного дня, коли я вже майже забув ту історію, Надійко сам підійшов до мене тихо, ніжно, наче хотів сказати: «Дякую». У його очах я побачив не просто вдячність а ціле життя, сповнене надії й віри.
Той його погляд пройняв мене наскрізь. Тоді я зрозумів, що справжня сила у доброті. У вмінні побачити чийсь біль і допомогти, не чекаючи нічого натомість.
Тепер, коли йду цим лісом, я завжди прислухаюсь може, десь знову хтось потребує допомоги. Бо іноді одна маленька добра справа може змінити чиєго життя назавжди.
І нехай ця історія нагадує нам усім: ніколи не будьте байдужими саме тоді й народжуються справжні чуда.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =

Також цікаво:

З життя12 хвилин ago

Чоловік вирішив одружитися з коханою жінкою, яка помирала у лікарняному ліжку

Чоловік вирішив одружитися з коханою жінкою, яка вмирала у лікарняному ліжку. Але те, що сталося лише через кілька годин, здивувало...

З життя51 хвилина ago

Серед руїн після жахливого землетрусила: службовий пес із «чарівним» нюхом знайшов немовля у кошику

Сьогодні я не можу перестати думати про те, що сталося після жахливого землетрусу у нашому краю. Серед руїн, де лишалися...

З життя54 хвилини ago

Через складне матеріальне становище жінка змушена була покинути свою дитину, новонароджену дитину.

У маленькому загубленому селі, що притулилося біля звивистої річки, розгорнулася драма, яка розколола серця всіх мешканців. Все почалося з відчаю...

З життя55 хвилин ago

Пес-шукач невпинно гавкає на валізу. Що всередині — це кошмар будь-якого батька.

**Щоденниковий запис**Сьогодні вранці у міжнародному аеропорту «Бориспіль» сталося щось, від чого холоне душа. Все почалося звичайно пасажири, черги, суєта. Але...

З життя1 годину ago

Маленька бездомна дівчинка запитала: «Чи можу я з’їсти твої залишки?» – Відповідь мільярдерки змінила все

Одного дощового листопадового вечора в Києві ресторан “Царський Двір” був наповнений теплим світлом та розмовами вищих кіл. За одним із...

З життя1 годину ago

Нескорений шлюб

Соня, вибач, мені треба їхати. Дружина дзвонила? Їдь, звичайно. Я звикла. Соні щокразу було важко відпускати Тараса до дружини. Так...

З життя2 години ago

Німецька вівчарка, що замерзала в снігу, благала чоловіка про притулок — Таємна місія, яка змінила все

Така ніч, коли мороз кусає шкіру за секунди, а тишу проковтує вулиця, стала фоном для однієї з найдивовижніших зустрічей. Для...

З життя2 години ago

Ми побачили вірну кобилу, знесилену й застряглу в рові – вона не могла звільнитися сама

Ми йшли тихим лісом, коли раптом побачили виснаженого коня в рові. Він не міг вибратися сам. Ми зупинилися, щоб допомогти...