З життя
Ми з дружиною відвідали всіх лікарів, навіть були у ворожок та цілителів.
З дружиною ми вже відвідали всіх лікарів, навіть ходили до ворожок і цілителів. Ще й у церкві молилися. Нарешті, почали опускатися руки…
Дружина покинула мене. Тепер моє життя майже нестерпне, я залишився сам зі своїми думками. Тільки робота рятує мене. Іноді я втоплюю свій біль в алкоголі. Я не погана людина, мені 28 років, не палю, рідко вживаю алкоголь, а останнім часом лише це трохи знімає мій біль.
Я навчався на юридичному факультеті. Завдяки підтримці батьків, ми з дружиною оселилися у двокімнатній квартирі. Обоє займали досить престижні посади і добре заробляли. Наше життя складалося добре. Ми з дружиною чудово ладнали і нічого нам не бракувало.
Моя дружина — неймовірна жінка. Гарна, скромна, привітна. Вдома завжди чистота і порядок. З роботи із задоволенням повертався додому, де на мене чекала дружина з смачною вечерею.
Багато хто з вас скаже: “Чого тобі не вистачає? Багато хто мріє про таке життя!” Але радості від життя я вже не відчуваю. Я страждаю від безпліддя. У ранньому дитинстві хворів на свинку. Пам’ятаю лише, як довго лежав у лікарні і не ходив до школи. І ось через 20 років хвороба дала про себе знати.
Ми з дружиною відвідали всіх лікарів, навіть ворожок і цілителів. Ходили до церкви і молилися. Нарешті наші руки впали… Виявилося, що нічого не можемо вдіяти, бо в моєму випадку хвороба була невиліковною.
Дружина почала мене уникати, ми вже не проводили вечори разом. Кожен сидів у своїй кімнаті: вона зачитувалася книгами, а я дивився телевізор. Якось вона сказала, що її подруга знайшла їй хорошу роботу у Львові, і, оскільки вона ще молода, хоче почати все заново.
Наступного дня вона зібрала речі і поїхала. Про мою хворобу дізнався лише за два роки після весілля. Не знав, що можуть бути такі наслідки.
Тепер пам’ятаю сумні очі мами на нашому весіллі і її слова: “Ой, діти, що ж я роблю!”
Тоді я не звертав на це уваги, а тепер розумію моторошний сенс тих слів. Я усвідомлюю, що життя не закінчується. Десь у нашому красивому місті є самотня жінка з дитиною на руках, для якої я міг би стати чудовим батьком.
Я не хочу шукати жінку силоміць. Хочу спочатку залікувати серце і поховати печалі після шлюбу, в якому ми прожили 5 щасливих років. Я добре розумію свою дружину, яка прагне мати дітей, а я не можу їй цього дати. Дозволити їй зраду? Усиновити дитину? Вона хоче бути матір’ю своєї дитини.
А якби я знав про свої проблеми ще до весілля? Як би тоді склалося наше життя? Чи залишилася б вона зі мною, чи пішла б одразу?
Чому мама так довго приховувала від мене мою хворобу? Якби знав, усе могло би бути інакше. З одного боку, я розумію свою маму — вона хотіла, щоб я був щасливий. З іншого боку, чи можна бути щасливим за такою ціною?
У кожного з нас своя правда. Можливо, для мене це своєрідне випробування. Борюся зі своїми думками. А вдома все ще тихо і сумно.
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...
That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.
That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...
On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection
**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...