Ми з дружиною відвідали всіх лікарів, навіть були у ворожок та цілителів.

З дружиною ми вже відвідали всіх лікарів, навіть ходили до ворожок і цілителів. Ще й у церкві молилися. Нарешті, почали опускатися руки…

Дружина покинула мене. Тепер моє життя майже нестерпне, я залишився сам зі своїми думками. Тільки робота рятує мене. Іноді я втоплюю свій біль в алкоголі. Я не погана людина, мені 28 років, не палю, рідко вживаю алкоголь, а останнім часом лише це трохи знімає мій біль.

Я навчався на юридичному факультеті. Завдяки підтримці батьків, ми з дружиною оселилися у двокімнатній квартирі. Обоє займали досить престижні посади і добре заробляли. Наше життя складалося добре. Ми з дружиною чудово ладнали і нічого нам не бракувало.

Моя дружина — неймовірна жінка. Гарна, скромна, привітна. Вдома завжди чистота і порядок. З роботи із задоволенням повертався додому, де на мене чекала дружина з смачною вечерею.

Багато хто з вас скаже: “Чого тобі не вистачає? Багато хто мріє про таке життя!” Але радості від життя я вже не відчуваю. Я страждаю від безпліддя. У ранньому дитинстві хворів на свинку. Пам’ятаю лише, як довго лежав у лікарні і не ходив до школи. І ось через 20 років хвороба дала про себе знати.

Ми з дружиною відвідали всіх лікарів, навіть ворожок і цілителів. Ходили до церкви і молилися. Нарешті наші руки впали… Виявилося, що нічого не можемо вдіяти, бо в моєму випадку хвороба була невиліковною.

Дружина почала мене уникати, ми вже не проводили вечори разом. Кожен сидів у своїй кімнаті: вона зачитувалася книгами, а я дивився телевізор. Якось вона сказала, що її подруга знайшла їй хорошу роботу у Львові, і, оскільки вона ще молода, хоче почати все заново.

Наступного дня вона зібрала речі і поїхала. Про мою хворобу дізнався лише за два роки після весілля. Не знав, що можуть бути такі наслідки.

Тепер пам’ятаю сумні очі мами на нашому весіллі і її слова: “Ой, діти, що ж я роблю!”

Тоді я не звертав на це уваги, а тепер розумію моторошний сенс тих слів. Я усвідомлюю, що життя не закінчується. Десь у нашому красивому місті є самотня жінка з дитиною на руках, для якої я міг би стати чудовим батьком.

Я не хочу шукати жінку силоміць. Хочу спочатку залікувати серце і поховати печалі після шлюбу, в якому ми прожили 5 щасливих років. Я добре розумію свою дружину, яка прагне мати дітей, а я не можу їй цього дати. Дозволити їй зраду? Усиновити дитину? Вона хоче бути матір’ю своєї дитини.

А якби я знав про свої проблеми ще до весілля? Як би тоді склалося наше життя? Чи залишилася б вона зі мною, чи пішла б одразу?

Чому мама так довго приховувала від мене мою хворобу? Якби знав, усе могло би бути інакше. З одного боку, я розумію свою маму — вона хотіла, щоб я був щасливий. З іншого боку, чи можна бути щасливим за такою ціною?

У кожного з нас своя правда. Можливо, для мене це своєрідне випробування. Борюся зі своїми думками. А вдома все ще тихо і сумно.