Мила дівчино, коли ж приїде “швидка”? Температура вже майже “сорок” і не знижується

-Красуне моя, коли ж вже “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, й ніяк не спадає…
– Усі бригади зараз на виїзді, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледь стримуючи сльози, Оксана кинула слухавку і метнулася до донечки. Маленька Софійка лежала на дивані, накрита легкою простинкою та важко дихала. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від спеки: температура ніяк не хотіла знижуватися, невпинно наближаючись до відмітки сорок градусів.
Дзвінок у двері пролунав несподівано голосно. Оксана різко схопилася, ледь не впавши, і побігла до дверей.
-Температура знижується, “тройка” працює. У малечі хрипи з обох боків. Рекомендував би госпіталізацію. – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молода медсестра кладе шприц у бікс.

– А вдома не впораємось?
– Не впораєтеся. Поїдемо до лікарні, під нагляд.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла в коридор:
-Зараз Софійку одягну і… Ой, а ви хто?

У відчинені двері заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар років сорока, худорлявий тридцятидворічний фельдшер у окулярах із чемоданчиком і веснянкуватий, рудоволосий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар. – розгублено відповіла Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Ну… Високий такий, сивий. Він знизив температуру Софійці і сказав, що треба їхати до лікарні… – розгублено проговорила молода жінка.

Лікар з фельдшером перезирнулися:
-Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас до лікарні.
Оксана пішла до кімнати. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть обстежувати не будемо?
-Семенович ніколи не помиляється!
-Та що за Семенович такий?

Фельдшер посміхнувся:
-Семенович – найкращий фахівець на “швидкій”… був. Його навіть у Київ неодноразово запрошували, а він завжди відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не штани в кабінеті протирати.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якийсь дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
-В тій аварії ніхто не вижив. А за сорок днів у місті почали відбуватися дивні речі.
На вулиці шпану молодика порізала. У диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: колото-різана рана в області печінки. Наше чергування тоді було. Приїжджаємо. Хлопець на асфальті лежить із пов’язкою, а крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до чоловіка, хто, мов, першу допомогу надавав? Чоловік голову крутить, каже: “Та “швидка” щойно була, лікар такий високий, сивий, та медсестричка з ним, молода, зовсім ще дівчинка. Вони допомогу й надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати так… Я тільки на хвильку відвернувся, на парубка поглянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А сивий де?”

А у нас мороз по шкірі. Бо за описом виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця в лікарню відвезли, в картці вказали, що перша допомога до нашого приїзду надана. Про Семеновича змовчали. Це згодом про нього на підстанції відверто заговорили. А тоді ми в шоці були.

-Та й не повірив би нам ніхто! – посміхнувся фельдшер. Бородатий лікар поправив стетоскоп на шиї і продовжив:
-Через пару днів робітник на складі впав: інсульт та черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий сивий лікар та молода медсестричка” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали та діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
-Що, примари й пологи приймали? – здивувався рудоволосий інтерн.
-Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але точно не примарами. Скорше міськими ангелами-охоронцями.

-Пробачте… – інтерн почервонів. Навіть вуха запаленіли. – Так, а що там з пологами?
-Віз таксист жінку в пологовий: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи почалися. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, у “швидку” зателефонував, а що робити – не знає, бігає навколо машини й кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, переключіть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А в чоловіка істерика, нічого не розуміє.

Тут-то Семенович йому на допомогу і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідничками вперед йшла, та ще пуповина навколо шиї обмоталася. В загалом, якби не вони, дитина б не вижила.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу матусю і гучного здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не згадати. “Бригада Семеновича” з’являється тільки на найважчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто з тих пацієнтів не дожив би. Ось такі справи.

-Ми готові. – Оксана з донькою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами й усміхнувся малечі:
-Тепер все буде добре!