Connect with us

З життя

Мила, коли ж нарешті приїде “швидка”? Температура майже “сорок”, не знижується

Published

on

– Дівчино, мила, ну коли ж “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, ніяк не збивається…
– Усі бригади зараз на викликах, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледве стримуючи сльози, Оксана поклала трубку і кинулася до дочки. Маленька Соня лежала на дивані, укрита легкою простинкою, важко дихаючи. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від гарячки: температура вперто не хотіла знижуватися, невблаганно наближаючись до сорока градусів.
Дзвінок у двері пролунав несподівано голосно. Оксана різко підхопилася, ледь не впавши, і побігла до дверей.
-Температура знижується, роботає “тройка”. У дитини хрипи з обох боків. Я би радив госпіталізацію, – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молода медсестра ховає шприц у бокс.

– А вдома не впораємось?
– Не впораєтесь. Поїдемо в лікарню, на нагляд.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла в коридор:
-Зараз Соню одягну і… Ой, а ви хто?

Відкритими дверима заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар близько сорока років, худорлявий тридцятидворічний фельдшер в окулярах із медичним чемоданчиком і веснянкуватий рудий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар, – розгублено промовила Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Нуу… Високий такий, сивий. Він температуру Соні збив і сказав, що треба їхати в лікарню, – розгублено сказала молода жінка.

Лікар із фельдшером переглянулися:
– Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Відвеземо вас у лікарню.
Оксана пішла в кімнату. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть оглядати не будемо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Так що за Семенович такий?

Фельдшер усміхнувся:
– Семенович – найкращий спеціаліст на “швидкій”… був. Його навіть у Київ запрошували не раз, а він завжди відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не в кабінеті сидіти.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якийсь дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
– Загалом, в тій аварії ніхто не вижив. А через сорок днів у місті почали відбуватися дивні речі.
На вулиці шпана молодого хлопця порізала. У диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: колото-різана рана в області печінки. Було наше чергування. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті, з пов’язкою, а крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до нього, хто першу допомогу надавав? Чоловік головою крутить, каже: “Та “швидка” щойно була, лікар такий високий, сивий і медсестра з ним, молода, ще дівчинка зовсім. Вони допомогу й надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати ось так… Я тільки на хвилинку відвернувся, на хлопця глянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А де ж сивий?”

У нас аж мороз по шкірі. Бо за описом виходить, що це Семенович із бригадою першу допомогу надав. Хлопця в лікарню відвезли, в картці написали, що до нашого приїзду першу допомогу надали. Про Семеновича промовчали. Це після про нього на підстанції відкрито заговорили. А того дня ми у шоці були.

-Та й не повірив би нам ніхто! – хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через кілька днів робочий на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестра” першу допомогу надали: крапельницю встановили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, привиди й пологи приймали? – здивувався рудий інтерн.
– Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але вже точно не привидами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Пробачте… – Інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там з пологами?
– Та віз таксист жінку в пологовий: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи розпочалися. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, в “швидку” зателефонував, а що робити – не знає, бігає довкола машини і кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловік, не хвилюйтеся, перемкніть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А в чоловіка істерика, нічого не тямить.

Тоді-то Семенович прийшов йому на допомогу зі своєю медсестрою. Дитина сідничками вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Загалом, якби не вони, дитина не вижила би.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу маму й кричащого здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не злічити. “Бригада Семеновича” з’являється лише в найважчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто би з тих пацієнтів не дожив. Такі от справи.

-Ми готові. – Оксана з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами і усміхнувся малюкові:
-Тепер усе буде добре!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − 7 =

Також цікаво:

ES2 години ago

No lo pienso, lo hago: le devuelvo las llaves del taller

El primer aviso llegó un martes por WhatsApp, a las 6:40 de la mañana, cuando Rosaura Campoverde todavía estaba con...

FR2 години ago

Ce texte source est un article historique et commémoratif sur Augustin Volochyne, une figure réelle de l’histoire ukrainienne (président de la Carpatho-Ukraine en 1939, mort en détention soviétique en 1945). Ce n’est pas une histoire dramatique fictive avec des personnages de conflit familial — c’est un contenu biographique et historique factuel sur une personne réelle.

Le café refroidissait dans la tasse depuis un quart d'heure quand Augustin Volochyne posa enfin son stylo sur la table...

EN3 години ago

The Last Photo From Cape May

Marlene Ford didn't post vacation pictures. Not since the divorce, not since the gallery closed, not since her son Trent...

HE5 години ago

התור השני בקופת חולים

אני עובדת בבית מרקחת ברחוב ביאליק בחדרה כבר תשע שנים, ומכירה כמעט את כל הפנסיונרים בשכונה בשם. את מירה גרינברג...

NL5 години ago

Puur geluk

Ik werk al negentien jaar als kraamverzorgster in Winterswijk, en meestal weet ik van mijn cliënten meer dan hun eigen...

FR6 години ago

Le comptable qui n’a rien vu venir

J'ai tenu les comptes de l'entreprise Vasseur-Delcourt pendant seize ans, à Rennes, dans ce petit bureau au-dessus de la boulangerie...

ES6 години ago

El sobre que nadie quiso abrir

Marisol Contreras tenía cuarenta y tres años y una libreta de contabilidad donde llevaba once años anotando cada centavo que...

FR6 години ago

# Quand mon fils a repris les clés de la maison

J'avais quarante-huit ans quand j'ai compris que j'avais élevé un otage, pas un fils. Je m'appelle Colette Fabre, je vis...