З життя
«Минуло два роки. Відтоді дочка не сказала жодного слова»: Вона викреслила мене з життя, а мені майже 70…
Минуло два роки. Відтоді моя донька не написала жодного слова. Вона просто викреслила мене зі свого життя. А мені скоро — 70…
Мою сусідку, Ганну Миколаївну, знають усі у дворищі. Їй 68, живе сама. Іноді я заходжу до неї з чимось до чаю — просто так, по-сусідськи. Вона добра, інтелігентна жінка, завжди усміхнена, любить розповідати про подорожі, де бувала з покійним чоловіком. Але про родину говорить рідко. І лише напередодні останніх свят, коли я, як завжди, зайшла до неї з солодощами, вона раптом відкрилася. Тоді я вперше почула історію, від якої дійсно холоне душа.
Коли я увійшла в квартиру, Ганна Миколаївна була не в гуморі. Зазвичай жвава й бадьора, того вечора вона сиділа тихо, дивлячись у одну точку. Я не почала розпитувати, просто заварила чай, поставила печиво й мовчки сіла поруч. Вона довго мовчала, немов би боролася сама з собою. А потім раптом видихнула:
— Минуло два роки… Відтоді вона жодного разу не подзвонила. Жодної листівки, жодного повідомлення. Я намагалася додзвонитися — номер уже недійсний. Адреси її я більше не знаю…
Вона на мить замовкла. Здавалося, перед її очима промахалися роки, десятиліття. І раптом, немов зламалася якась перешкода, Ганна Миколаївна почала говорити.
— У нас була щаслива родина. Ми з Олексідом одружилися рано, але з дітьми не поспішали — спочатку хотіли пожити для себе. Його робота дозволяла нам багато подорожувати. Ми були дружні, багато сміялися, любили дім, який облаштовували разом. Своїми рука він збудував нам гніздо — просторий трикімнатний у центрі Львова. Мрія його всього життя…
Коли народилася наша донька, Олеся, Олексід немов ожив. Він носив її на руках, читав казки, кожну вільну хвилину проводив із нею. Я дивилася на них — і думала, що я найщасливіша жінка на світі. Але десять років тому Олексіда не стало. Він довго хворів, ми боролися до останнього, витратили все, що було. А потім… тиша. Порожнеча. І серце, наче відірвали від нього шматок.
Після смерті батька Олеся почала віддалятися. Зняла житло, захотіла жити окремо. Я не заперечувала — доросла, нехай будує своє життя. ВонаВона навідувала мене, ми спілкувалися, усе було звично, але два роки тому вона прийшла й прямо сказала, що хоче взяти іпотеку й купити свою квартиру.
«Квартира на подарунок: як свекруха ледь не позбавила нас даху над головою»
Матуся чоловіка завжди здавалась мені жінкою зі своїм характером. Хитра, прямолінійна, але, на щастя, не зла. До певного моменту. Поки...
«Сноха обурена: чому зустрічатися тільки на свята, якщо я вклала в них стільки?»
Колись давно, коли молодший син був ще зовсім малий, а старший — уже школяр, ми з чоловіком розійшлися. Залишилася я...
«Коли я привезла хвору маму додому, чоловік вимагав: “Продовжуй, хай йде”»
Коли я привезла хвору маму до себе, чоловік вимагав: «Здай її квартиру та нехай виїжджає». Ми з Іваном познайомилися одразу...
«Сноха вирішила, що зустрічатися слід лише на свята: я ж подарувала їм квартиру та організувала весілля!»
**Щоденник, 12 травня** Залишилася сама з двома синами, коли молодшому було всього чотири, а старшому — десять. Чоловік пішов, а...
«Коли я привела хвору маму додому, чоловік вимагав: “Здай її квартиру і хай їде”»
Коли я привезла хвору матір до себе, чоловік вимагав: «Здай її квартиру й нехай виїжджає». Ми з Дмитром познайомилися одразу...
«Батьки не багаті, але все віддають, а партнер запитує: „А твої чим допомагають?“»
Ось історія, адаптована до українського контексту: Мої батьки не мільйонери, але віддають п…А тепер ми всі разом сміємося над тими...
«Зовсім не така мати: Погляд на життя колишньої невістки після розлучення»
«Це вже й не мати»: Ганна Миколаївна про життя колишньої невістки після розлучення Ганна Миколаївна з Вінниці не в змозі...
Закрита двері: як я стала чужою в їхньому житті
**Щоденниковий запис** Моя невістка захлопнула двері прямо переді мною — ніби я чужа в їхньому житті. Моєму синові вже п’ять...