Connect with us

З життя

«Минуло два роки. Відтоді донька не озвалася жодним словом»: Вона викреслила мене з життя, а мені скоро — 70…

Published

on

Минуло два роки. Відтоді донька не надіслала жодного слова. Вона просто викреслила мене з життя. А мені скоро — 70…

Мою сусідку, Ганну Іванівну, знають у дворі всі. Їй 68 років, живе сама. Інколи я заходжу до неї з чимось до чаю — просто так, по-сусідськи. Вона добра, інтелігентна жінка, завжди усміхнена, любить розповідати про подорожі, де бувала з покійним чоловіком. Але про родину говорить рідко. І лише напередодні останніх свят, коли я, як зазвичай, завітала до неї з солодощами, вона несподівано вирішила відвернутися. Тоді я вперше почула історію, від якої досі тьохне серце.

Коли я зайшла до квартири, Ганна Іванівна була не в гуморі. Зазвичай жвава й бадьора, того вечора вона сиділа тихо, дивившись у одну точку. Я не почала розпитувати, просто заварила чай, поставила печиво й мовчки сіла поруч. Вона довго мовчала, ніби боролася сама з собою. А потім раптом зітхнула:
— Минуло два роки… Відтоді вона жодного разу не подзвонила. Жодної листівки, жодного повідомлення. Я намагалася додзвонитися — номер більше не дійсний. Адреси її я вже не знаю…

Вона на мить замовкла. Здавалося, перед її очима промайнули роки, десятиліття. І раптом, ніби зламалася перешкода, Ганна Іванівна почала говорити.

— У нас була щаслива родина. Ми з Володимиром рано одружилися, але з дітьми не поспішали — спочатку хотіли пожити для себе. Його робота дозволяла нам багато подорожувати. Ми були дружні, багато сміялися, любили дім, який облаштовували разом. Своїми руками він збудував нам гніздо — просторий трикімнатний у центрі Львова. Мрія всього його життя…

Коли народилася наша донька, Оксана, Володимир ніби заново розквіт. Він носив її на руках, читав казки, кожну вільну хвилину проводив з нею. Я дивилася на них — і думала, що я найщасливіша жінка на світі. Але десять років тому Володимира не стало. Він довго хворів, ми боролися до останнього, витратили все, що було. А потім… тиша. Порожнеча. І серце, ніби вирвали шматок.

Після смерті батька Оксана почала віддалятися. Зняла житло, захотіла жити окремо. Я не заперечувала — доросла, нехай будує своє життя. Вона відвідувала мене, ми спілкувалися, все було нормально. Але два роки тому вона прийшла до мене і прямо заявила, що хоче взяти іпотеку й купити власну квартиру.

Я зітхнула й пояснила: допомогти нічим не можу. Від заощаджень, які ми з Володимиром збирали, майже нічого не лишилося — все пішло на його лікування. Моя пенсія ледь вистачає на комуналку й ліки. Тоді вона запропонувала… продати квартиру. Мовляв, купимо мені однокімнатну десь на околиці, а решта грошей підуть їй на перший внесок.

Я не змогла погодитися. Це не про гроші — це про пам’ять. Ці стіни, кожен куточок — Володимир робив своїми руками. Тут минуло все моє щастя, моє життя. Як я можуА тепер я сижу в цій кімнаті, де кожна річ нагадує про минуле, і не знаю, чи почує коли-небудь моя донька, як болить моє серце.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × один =

Також цікаво:

З життя48 хвилин ago

Загадкова спадщина

Оленя заснула лише під ранок. Коли вона прокинулася, кімнату заливало сонячне світло, біля ліжка стояв Віталій і посміхався. — Я...

З життя2 години ago

Дівчина за межами огорожі: Рішення на межі…

Дівчина стояла по той бік огорожі. Не було жодних сумнівів у її намірі зістрибнути з моста… Щойно розпочалася нічна зміна,...

З життя3 години ago

Очікування радості

Чекання щастя Кажуть, що чекання щастя солодше за саме щастя. Бо поки його чекаєш, уявляєш, мрієш — ти вже щасливий....

З життя4 години ago

Серце, сповнене любові

Кохаюче серце Роман стояв біля вікна, дивився на сонячний двір. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили туди через...

З життя5 години ago

Мамо, не заважай — я йду назавжди!

Юлія прокинулася раніше, ніж зазвичай. У день свого народження вона встигла приготувари овочі для салатів, замаринувати м’ясо, почистити картоплю —...

З життя5 години ago

Привіт, нове знайомство!

Ось перероблена історія з урахуванням українських культурних особливостей: Привіт, Марічку! — Марю, привіт. Що робиш? — почула вона у трубці...

З життя6 години ago

Молода жінка з власним житлом прагне любові й сімейного щастя…

Життя точилося своїм черговим руслом, а у бухгалтерії завжди знаходився привід для святкування. Ось і тепер колектив зібрався за столом,...

З життя6 години ago

Минуле тримає, поки не змінити…

Минуле не відпустить, поки не виправиш… У кав’ярні повно людей. Дмитро заздалегідь замовив столик, щоб відсвяткувати свої іменини — інакше...