Минуло лише два місяці після смерті чоловіка, коли на порозі Тетяни з’явилася красива жінка близько п’ятдесяти років.

Після смерті чоловіка Катерини минуло всього два місяці, коли на її порозі з’явилася красива жінка років п’ятдесяти.

-Доброго дня, – усміхаючись, привіталася гостя. – Ви вдова відомого професора Коваленка?
– Так, – кивнула Катерина. – Я його вдова. А ви хто?
– Я?.. – Гостя загадково посміхнулася. – Я Ганна. Аничка, як ваш покійний чоловік мене колись називав. І маю до вас дуже серйозну розмову. Запросите мене в дім?
– Так-так, звісно, – відчинила ширше двері Катерина і натягнуто посміхнулася, відчуваючи хвилювання. – Проходьте… Аничко… Тоді вже й ви мене просто Катериною називайте, без по батькові.
– Добре, – безтурботно відповіла жінка. – Катерино… Я вже давно хотіла побачити вас особисто. Чесно кажучи, саме такою вас і уявляла. Справжня дружина професора, яка весь час була у нього на побігеньках. Чи не так?
Хазяйка промовчала на таке саркастичне зауваження, хоча серце заболіло ще сильніше.
– Сідайте, прошу. – Катерина показала рукою на одне з крісел, коли вони зайшли до вітальні. – То ви – колишня коханка мого чоловіка?
– Як швидко ви здогадалися. – Гостя гордо засміялася. – Але я не просто його коханка. Про це трохи пізніше. Значить, ви таки здогадувалися, що у Марка, крім вас, ще була жінка?
– Ні! – різко відповіла хазяйка. – Але раз Марко називав вас не просто Ганною, а… Аничкою… Ви ж не просто так це мені сказали, чи не так?
– Ну, так, не просто так. Справа в тому, Катерино, що у нас з Марком є спільна донька.
-Дочка? – Хазяйка застигла, і лиш тоді повільно сіла в інше крісло. – Дивно…
– Чому це дивно? – безтурботно засміялася Ганна. – Теоретично, у кожного одруженого чоловіка може бути дитина від іншої жінки. Хіба не так?
– Так, звісно, може, – сумно зітхнула Катерина. – Але справа в тому, що у нас з Марком не було дітей. І знаєте чому? Через його безпліддя. І це можуть підтвердити численні медичні довідки. Ви хочете їх побачити, чи повірите на слово?
– Ну, так, ну, так… – знову засміялася гостя. – Як же… Я чула від Марка ті самі слова, коли повідомила йому про свою вагітність. Тож він мені не повірив, і ми з ним сварилися через це, а потім і розійшлися. Але, як би там не було, я від нього народила, і це може легко підтвердити аналіз ДНК. Нам з донькою потрібен лише біоматеріал для аналізу. І ми його знайдемо, цей матеріал. А коли знайдемо і проведемо аналіз, тоді ви зрозумієте, що тепер моя дитина – єдиний спадкоємець вашого чоловіка. Адже у вас з ним не було дітей.
-Але це ж абсурд, – нервово знизала плечима Катерина. – Як ви могли народити дитину від безплідного чоловіка?
– Напевно, сталося диво? – нахабно посміхнулася Ганна. – Кажуть, що раз у житті навіть палка стріляє.
– Скільки років вашій доньці?
– Вже вісімнадцять.
– О, вона вже доросла. Чому ж вона не прийшла разом з вами?
– По-перше, ми живемо в іншому місті. – Ганна сміливо дивилася в очі господині, насолоджуючись своєю безсоромністю. – А по-друге, навіщо зразу втягувати дитину в судові справи, не поговоривши попередньо з вами особисто. Вона поки що взагалі не знає, хто її батько.
-Дивно. – На обличчі Катерини з’явилася недовірлива посмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша дочка – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я вам на слово повірила? Невже я схожа на дурненьку?
Обличчя гості миттєво змінилося і стало напруженим.
– Я прийшла попередити вас, що у вашого чоловіка є гіпотетична спадкоємиця, яка дуже скоро стане законною. Ви повинні знати, що половина цієї квартири і частина всього вашого майна належить моїй дитині. Як тільки документально буде доведено, що моя Марія – дочка Марка, ми – через суд – почнемо ділити майно. Тому я тут, щоб ви були готові.
– Ну, що ж… – Катя раптом усміхнулася. – Дуже добре. Я б навіть сказала – чудово.
– Так? – На обличчі гості з’явилося здивування. – Чому чудово?
– Тому що ви навіть не уявляєте, як я рада такому повороту подій. Можливо, вас мені послав сам Бог. І знаєте, якби у вас вже були аналізи ДНК, я б вас навіть розцілувала! Я готова зараз же погодитися, що дівчинка, про яку я сьогодні вперше почула, є дочкою мого чоловіка.
– І чому ви цьому раді? – Ганна трохи розгубилася. – Вас нічого не бентежить?
– Звісно, мене бентежить багато чого, але… – Катерина піднялася з крісла і збуджено почала ходити по кімнаті. – Зараз я вам також дещо розповім, щоб і ви були готові. Поки Марко хворів, – а ми ж боролися за його життя три довгих роки, – ми набрали на його ім’я багато кредитів. Мені банки кредити давати відмовляли, бо я ніколи не працювала. А у Марка була чудова кредитна історія. У нього ж була велика зарплата. Дуже великі гроші… Та тепер… Ви знаєте, що ця квартира досі в іпотеці, яку ми ще з хвороби Марка перестали погашати? І тепер її забирає банк. Я ледь зводжу кінці з кінцями. Продала все, що можна було, але… – Катерина знову усміхнулася. – Але тепер, наскільки я знаю, за законом спадкоємиця Марка успадковує не тільки майно, а ще й усі борги покійного. Тому ваша поява для мене справжнє щастя!
– Зачекайте! – Ганна напружилася. – Як так може бути? Ваш чоловік – відомий професор… Ви хочете сказати, що на ньому є якісь зобов’язання перед банком?
– Не перед одним банком, а перед п’ятьма! Так! Ми з ним повинні величезні суми! Майже п’ятдесят мільйонів… Я ж кажу, ми боролися за його життя, робили дорогі операції, купували ліки, які коштували мільйони. Та, на жаль… Ми програли… Коли заберуть цю квартиру, залишиться ще майже тридцять мільйонів боргу. Тому прошу вас – поспішайте провести аналізи. Я можу надати речі Марка, на яких можуть бути залишки його ДНК. Мені не терпиться передати всі ці тягарі на ваші плечі. У мене є хороший адвокат, він із задоволенням допоможе.
– Зачекайте-зачекайте! – Ганна скочила з крісла. – Але чому я досі нічого не знала про його борги? І про його хворобу теж нічого не чула!
– А коли ви востаннє з ним спілкувалися?
– Ну… – Ганна зробила незадоволене обличчя. – Востаннє ми розмовляли телефоном, мабуть, років десять тому. Я ж кажу, ми живемо в іншому місті.
– Ах, ви в іншому місті… І вже десять років… Тому ви нічого і не знали. Скажіть, а як ваше прізвище? І ще мені хотілося б знати ваш адрес і номери телефонів. Телефон вашої дочки та ваш особистий.
– Навіщо?
– Я повідомлю всі ці дані колекторській службі, яка мене вже зовсім заморила. Нехай вони тепер вимагають борги з вас і вашої дочки.
– З якого дива?!
– Як з якого? Ваша дочка – гіпотетична спадкоємиця, яка скоро стане законною. Ви самі це сказали. Я ж відмовляюся від спадкування на користь дочки Марка. Раз по жилах вашої Марії тече кров Марка – так буде чесніше!
– Ні! – викрикнула налякано Ганна. – Цього не може бути!
– Що – не може бути?
– Напевно, я все-таки помилилася. Ваш чоловік мав рацію, це не його дочка. Я зараз згадала! У той час я зустрічалася ще з однією людиною… Загалом, прощавайте! Забудьте про цю розмову і про нас з дочкою. І взагалі, вашого чоловіка я бачила один раз, випадково. Він читав лекцію в нашому інституті.
Ганна стрімко попрямувала в передпокій, і вже за кілька секунд двері зачинилися.
– Ну, от… – Катерина беззвучно засміялася. – Ще одна гіпотетична спадкоємиця відпала.
І скільки ж вас ще буде у моєму житті? Хто наступний?
Треба все-таки попросити знайомих журналістів написати десь у пресі про моє – нібито скрутне – становище. Щоби мені самій не доводилося брехати.