З життя
Миттєвості життя варто змалювати швидше

Життя минає швидко, тому не варто довго думати. Воно буває складним і нерідко несправедливим. Але інколи дарує такі несподіванки, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим, ніж був колись.
Прокіп Захарович поховав дружину вісім років тому і з того часу не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Богданом у великому двоповерховому будинку. Тут усе було облаштоване та доглянуте, затишно, кожен куток створений руками покійної Оленки. Після її смерті Прокіп Захарович нічого не переставляв усе залишилося так, як було за неї. Лише з сином підтримували порядок, обидва були акуратними.
Богдан закінчив школу та вступив до інституту. Хлопець був гарним, дівчата так і липнули до нього ще зі школи, а він не заперечував.
Богдане, якось не дуже правильно ти поводишся з дівчатами, казав йому батько. Дивись, якась раніше часу принесе тобі дитину. Тоді й зрозумієш доведеться одружуватися.
У інституті те саме. Коли син виїхав до іншого міста, Прокіп Захарович залишився сам. Але з жінками не поспішав зустрічатися, мабуть, не міг забути кохану Олену. У них була справжня любов, а таке в житті трапляється нечасто.
Одного разу до Прокіпа навідався старий друг і колишній однокласник, Тарас. Вони стояли на подвірї, смажили шашлики й розмовляли.
Як твій син? Як сам? питав Тарас.
Справами добре, йде в гору. Богдан моя права рука, після інституту допомагає, тільки ось не одружується. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити бізнес. Ну а ти як?
У мене теж усе гаразд. Фермерю, багато чого навчився. І ще одружився розійшовся з Ганною, ти ж знаєш. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Але з донькою тепер не знаходжу спільної мови. Вона й сама заміжня, але їй не подобається моя нова дружина. Та що вже, може, з часом улагодиться. А в тебе Олена давно пішла, а ти все сам. Пора б уже й собі жінку знайти, без неї важко.
Ні, Тарасе. Поки не планую. Жінок, звісно, багато, і уваги їхньої мені не бракує, ти сам знаєш. Навіть далеко ходити не треба у мене в офісі є гарні жінки. Але поки що не хочу заводити сімю, пояснював Прокіп Захарович.
Поруч із ним жила Маряна, гарна жінка, яка три роки тому поховала чоловіка. Донька вже заміжня. Прокіп із нею спілкувався, і вона, здавалося, трохи його турбувала, але вона тримала себе строго, як і належить вдові. Ніякого флірту максимум, що могла, то по-сусідськи пригостити пирогами чи яблуками з саду. Вони обмінялися номерами, запропонував сусід:
Маряно, давай обміняємося телефонами. Живемо самі, раптом що. Якщо довго не бачитимемося подзвонимо.
Дійсно, Прокіпе Захаровичу, життя складна штука, погодилася сусідка.
Провівши Тараса, він ліг спати після шашликів і коньяку, хоча обидва випили зовсім трохи. Наступного дня, коли він підїхав до дому, побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, запитав:
Ви до Богдана? Але він тут не живе, переїхав до міста.
Я знаю, Прокіпе Захаровичу, я до вас, промовила дівчина ніжним голосом. Мене звати Надія.
До мене? Цікаво.
А вона простягнула фото, де була маленька дівчинка.
А це ваша онука Соломія, їй чотири роки.
Почекай, Надіє. Не мороч мені голову, розбирайся з Богданом сама.
Він зачинив хвіртку і зайшов у будинок. Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла, а коли зробили тест, виявилося обдурила. Тепер він не довіряв дівчатам. Увійшовши в хату, бурмотів:
Ой, сину, скільки ще таких до мене ходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно нехай одружується.
Незабаром вийшов у двір годувати Трохима, свого вірного сторожа, і побачив у хвіртці висунуту папку з документами. Всередині було фото дівчинки та інші папери. Він заніс їх до хати й поклав на верхню полицю:
Гаразд, пізніше подивлюся, що там такого цікавого.
Звичайно, за справами він забув про дівчину й папку. З сином поговорив, але той, як завжди, віджартувався.
Минуло майже рік. Прокіп Захарович був на роботі, коли задзвонив телефон. Він підняв трубку:
Слухаю. Що? Не може бути! Коли?
Він натиснув кнопку, увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.
На Прокіпа обрушилося страшне горе. Його єдиний син загинув у аварії. Їхав з сусіднього міста під час сильного дощу не впорався з керуванням.
Похорон він памятає зперемінним: Тарас узяв усі клопоти на себе, а поруч постійно була Маряна, яка давала йому води й якісь пігулки. Але після похорону він потрапив до лікарні. Лікар сказав, що це був мікроінфаркт.
У лікарні його часто
