НAДИXНEННЯ ДЛЯ НAСЛІДУВAННЯ

Оленка дивилася на свекруху й думала: “Ну якою ж треба бути покірною служницею свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи. Мало того, що він п’яний, язик заплутався, а не те щоб чоботи самому зняти, так вона ще й пальці на ногах перевіряє, приговорюючи: “Слава Богу! Теплі ніжки, не замерзли. А шкарпетки-то вовняні, щільні, сама в’язала.”

Подиву невістки не було межі. Свекруха підняла з дивана чоловіка, взяла під руку, міцно притиснула до себе й поволі повела до ліжка. Вкрила як дитину ковдрою, на табурет поставила велику глечик квасу й пішла щаслива пити чай. Оленка вже збиралась пожартувати:

— А де ж крики, кидання знятих чобіт, підзатильники?

Замість усього цього вона побачила задоволене обличчя свекрухи й почула, як та, якщо не хвалить, то виправдовує чоловіка:
— Давно не пив, мабуть, зустрів когось із друзів. Хай хоть трохи відпочине, а то вся робота та робота. Звісно, зайвого хопив, печінка вже не та. Та нічого, потім тиждень на ростилку посидить, поправимо цю справу, підлікуємо.

Невістка вже рік як вийшла заміж за їхнього сина й встигла помітити, що свекруха завжди перед своїм чоловіком прогинається. Ніколи не підвищить голос, усе розжує, розтлумачить, хоча в кінцевому результаті зробить так, як їй треба. Ну, а якщо свекор занедужає, тоді свекруха бігає перед ним навшпиньках.

Якось невістці відповіла, що себе, коли заболієш, легше вилікувати — а от чоловіка… Тут окрім хворі треба вилікувати його капризи, небажання пити ліки, його гнів на самого себе, що захворів, коли справи по горло.

Оленка спостерігала за свекрухою й мотала на вус, і вже виріс такий гарний, пишний вус, як у гусара. Ось, наприклад, сядуть обідати, її чоловік як тільки голосно хльосне гарячий борщ, Оленка вже очі округлює, перестає їсти, кладе ложку й дивиться на чоловіка. Той здогадується, у чому річ, і починає їсти, давлячись гарячим, боячись зідхнути. А свекруха скаже чоловікові:
— Не поспішай, тобі дитину не годувати, і корову не доїти.

На голосне прихльобування додасть, що Слава Богу смачно, раз боїшся, що ми відберемо. Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти спокійно й тихо.

Колись до свекра прийшли друзі, свекруха зараз же закрутилась, на стіл виставила закуску й спокійно пішла займатись своїми справами. Чоловіки сиділи, іноді в розмові пролітало грубе слово, але в цілому поводились добре, щось обговорювали, згадували. Дуже довго засиділись для Оленки небажані гості. Не витримала, запитала у мами:

— Чи не час їм розходитись, може, вже й честь знати?
На що свекруха відповіла:
— Їм вирішувати, чи час, чи ні. Двері треба розпірати, коли гості заходять, а коли йдуть — то не на двері вказувати, а на стіл, щоб випили на посошок. Вони зібрались раз на рік за столом, ні під забором, ні в гаражі — нехай посидять. Іди запитай, може, чогось не вистачає на столі?

І справді, чоловіки пішли всі задоволені, спокійні, а свекор до того ж щасливий зі своєю жінкою, обійняв її й поцілував.

Коли затримувався Оленин чоловік з роботи, то по виразу обличчя було видно, що Оленка нервОленка згадала слова свекрухи та з усмішкою подумала, що життя – це наука, яку треба вчити кожен день.