З життя
Нам нічого від тебе не треба
Від тебе нам нічого не треба
— Сину, схаменися, поки не пізно! Хлопчик зовсім на тебе не схожий! Твоя Олена нагуляла його від свого колишнього, а вину вирішила на тебе звалити! Я ж знаю!
— Мамо, ну годі вже! Дмитрик — мій син… Що ти вічно все ускладнюєш? Все, я додому поїхав.
Галина Сергіївна все життя виховувала сина сама. У них із Олексієм були чудові стосунки: він ніколи не грубив, не сперечався, добре навчався в школі. Коли виріс, став інженером, як мріяла мама. Тепер настала черга влаштувати синове особисте життя. І вона знайшла йому наречену. Добру дівчину Людмилу, дочку своєї подруги Антоніни.
За наполяганням мами Олексій і Люся почали зустрічатися, але романтика у них якось не складалася, і, помучившись кілька місяців, пара розлучилася. Потім Олексій зустрів Олену. Їхні стосунки розвивалися стрімко, молодик відразу впізнав у симпатичній дівчині споріднену душу. Вони одружилися через три місяці, чим дуже розсердили Галину Сергіївну. А ще через півроку Олена завагітніла. Народився хлопчик, якого назвали Дмитриком. І все б добре, тільки от свекруха невістку недолюблювала. І при кожній зустрічі бурчала на сина, хоча з моменту весілля минуло вже чотири роки:
— Ти подивися, на кого вона тебе перетворила? Зовсім не охайний став…
— Мамо, ну який неохайний! Сорочка трохи в машині пом’ялась…
— Сідай, поїж хоч! Твоя, мабуть, нічого не приготувала. Так і будеш голодним.
— Мамо, я вдома повечеряю. Олена добре готує.
— Знаю я її добре… Котлети з магазину або, гірше того, пельмені. А ось Людмила на курси кондитерські пішла. Яка ж розумниця…
Олексій відбивався від матері, як міг. Він намагався не слухати її розповіді та претензії дружині, звісно, не передавав. До того ж всі вони були безпідставними. Але Галина Сергіївна продовжувала свою холодну війну проти невістки. І одного разу її тактика дала результат…
— Привіт, сину… Щось твоя Олена мене не шанує… Все один у гості ходиш!
— Мамо, ну як вона може сюди ходити, якщо ти чіпляєшся до неї з кожної дрібниці?
— Чіпляюся, тому що є за що. Повір мені! І поки ти тут сидиш, п’єш чай, вона, мабуть, з колишнім своїм на побачення ходить. Знаю я, хто у неї до тебе був. Костя той безтолковий! І хлопчик весь в нього. Вона нагуляла, а ти тепер годувати будеш.
Того вечора Олексій посварився з матір’ю. Йому набридли всі ці претензії та розмови. Додому він повернувся не в настрої.
— Тато, тато, привіт! — вибіг до нього назустріч маленький Дмитрик.
— Привіт, сину. Ну як у тебе справи? Чим займався?
— Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядя Костя. Він мені шоколадку купив. І сік!
У голові Олексія миттєво промайнула думка — а раптом мати має рацію. Ввечері він допитував дружину:
— Чому ти зустрічалась зі своїм колишнім?
— Льош, випадково зустрілися. Ми гуляли, він мимо проходив, ну і ми заговорили. А потім він нас до дому провів.
— З якого це дива він мою дружину й сина проводить? А може Дмитрик і не мій, а його?!
— Льош, що ти таке говориш? Ти зовсім?
Того вечора подружжя сильно посварилося. Вперше за весь час після весілля. З тих пір скандали в їх будинку стали постійними. В якийсь момент Олена не витримала, зібрала речі, забрала маленького сина і переїхала у своє рідне місто до батьків.
Потім був розлучення і Олексію призначили аліменти. Він був упевнений в тому, що дитина не його. Але судитися не став, вирішив платити. Більше всіх поточними обставинами була задоволена Галина Сергіївна. Вона розгорнула цілу кампанію по відновленню відносин сина з тією самою Люсенькою, яку називала «ідеальною невісткою».
І вона перемогла. Олексій одружився на Люсі. І відразу ж після весілля нова дружина показала свій справжній характер. Чоловіка пеліла з приводу і без. Хотіла жити на широку ногу, смачно їсти і гарно пити.
— Он у Ірини Василь вже другу шубу їй купує! А Суркови машину на представницького класу змінили. А я, як сирота, в минулорічному пуховику ходжу та ще й на Калині їжджу! І що це за чоловік такий!
Так минуло довгих п’ятнадцять років. Олексій працював на двох роботах, не покладаючи рук, а дружина Люся курорти відвідувала і ні в чому собі не відмовляла. Дітей вона не хотіла, мовляв, спочатку для себе пожити треба, та вже потім… Галина Сергіївна, дивлячись на це, хотіла було і тут свої порядки навести, та невістка її швидко на місце поставила.
Одного разу Олексію зателефонували з лікарні. Виявилося, що Галину Сергіївну відвезли в швидкій з інсультом. Жінка була важко хвора і після виписки з лікарні їй потрібен був догляд. Людмила сказала одразу:
— Я біля ліжка старої жінки дні й ночі просиджувати не збираюся. Давай оформимо її в будинок для пристарілих.
— Люся, ну давай я з роботи звільнюся…
— Ти в своєму розумі? А на що жити будемо? Ми кредит за мою машину ще чотири роки платити повинні…
В підсумку Галину Сергіївну відправили в будинок про престарілі, Олексій поїхав на чергову роботу, а Люся залишилася вдома. Через місяць Галина Сергіївна покинула цей світ. Олексій повернувся додому, щоб провести матір в останню путь, та в розладі забув попередити дружину про приїзд. Відкривши двері своїм ключем, побачив цікаву картину – дружину в обіймах сусіда… Скандалити не став. Просто зібрав речі і переїхав в квартиру матері.
Після похорону Галина Сергіївна Олексій сиднем сидів у її квартирі. З гіркотою згадуючи мамині поради. І навіщо тільки він прислухався до них… Тепер йому за сорок. Більшу частину життя прожито. І як виявилося, ні сім’ї, ні дітей, ні друзів… Навіть машини власної не мав – все купували лише для Люсі… Чоловік прокручував у голові своє життя і згадав про Олену та Дмитрика. Він так і не дізнався, чий Дмитрик син, його чи колишнього Олени. Та це тепер вже й не важливо…
Адже Дмитрикові, напевно, вже дев’ятнадцять… Зовсім дорослий став… Цікаво, який він зараз? – Олексій промовив ці слова в пустоту, і ніхто йому, звісно ж, не відповів.
…Наступного ранку він взяв квиток на поїзд і вирушив у рідне місто Олени. Дім і під’їзд знайшов без зусиль. Подзвонив у знайомі двері, але ніхто йому не відчинив. “Напевно на роботі” – подумав він і вирішив зачекати біля будинку. Постояв хвилин двадцять, повернув голову і отетерів… До під’їзду підходив хлопець — точна копія його самого, але на двадцять років молодший.
— Дмитрик… Дмитрику… Сину…
— Ви?… Що ви тут робите? — холодно запитав Дмитро.
— Сину, я дуже перед тобою винен… Який ти став… І на мене як схожий, ну просто як дві краплі води! А мама де?
— Мами немає. Вже давно. Вона загинула десять років тому. В ДТП…
— А ти? З ким ти живеш? Може тобі щось потрібно? Я готовий допомогти, всім чим завгодно! У мене є гроші. Тільки скажи!
— Я живу з бабусею. Нам нічого не треба.
— Але сину. Адже я ж хотів, я…
Олексій не закінчив. Дмитро зайшов у під’їзд і зачинив двері перед його носом.
— Сину! Синку, відкрий! Як же так, сину? Я ж твій батько! Батько!!!
Він ще довго стояв перед зачиненими дверима під’їзду, схлипуючи й розмазуючи по обличчю чоловічі сльози. А може й не сльози це були, а дощ? Після цього він приїжджав ще кілька разів, хотів налагодити контакт з сином. Просив, благав, намагався виправдатися. Але Дмитро категорично відмовився спілкуватися…
My Dear Wife – When my brother would visit, he always asked, “How have you managed to live with the same wife for so many years? What’s your secret?” “Love and endless patience—that’s all there is to it,” I’d always reply. “Not for me,” he’d laugh. “I love all women—each one’s a mystery. Why live with an open book?” My younger brother, Peter, married at eighteen; his bride, Anna, was ten years his senior. She fell in love with Peter for life, but for him, it was only a fling. Anna moved into Peter’s crowded family home, treasured her collection of porcelain figurines, and believed she’d caught happiness by the tail. I, meanwhile, was hoping to find the one woman to love forever—and I did, marrying my wife over fifty years ago. Anna and Peter lasted ten years. She gave her all to their marriage, but he grew restless, drinking more, staying out with questionable friends, and finally, smashing her precious figurines in a drunken rage—leaving only one intact. After they divorced, Anna and her son returned to her hometown, and Peter spiraled deeper, remarrying and divorcing, his once-promising future lost to drink and chaos. Years later, terminally ill and alone, Peter asked me to deliver a suitcase filled with porcelain figurines and his savings to Anna—his final apology for all she’d endured. I found Anna, now caring for her ill son, and gave her Peter’s last gift. She thanked us in a letter—and sold the figurines to fund a new life in Canada for herself and her son. “I’m grateful that Peter considered me his dear wife,” she wrote. “Perhaps he never stopped loving me after all.”
MY DEAREST WIFE How on earth do you manage to live with the same wife all these years? Whats your...
Fate on the Hospital Ward Bed: A Nurse’s Unlikely Love Story with a Tuberculosis Patient—From an Abandoned Husband and a Cold Wife to Building a New Family, Heartbreak and Healing Across the Years
FATE ON THE HOSPITAL BED Miss, here, take these groceries and look after him! Im afraid to go near, let...
I Never Took What Wasn’t Mine: The Story of Martha, Anastasia, and the Choices That Changed Their Lives Forever
NEVER CLAIMED ANOTHERS DUE Even as a schoolgirl, Martha looked down on Anne and, at the same time, envied her....
Worn Down by the Mother-in-Law and the Wife: That Night, the Most Stoic Man in Our Village—Steadfast Stephen—Came to My Countryside Surgery, Silent and Broken, Longing to Walk Away from the Nagging, Until a Kind Word Proved the Best Medicine for a Weary Soul
Fed up with the mother-in-law and the wife That evening, the quietest, most stoic fellow in all our village paid...
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...