Нам нічого від тебе не треба

-Синку, схаменись, поки не пізно! Хлопчик жодною рисою на тебе не схожий! Твоя Оленка нагуляла його від свого колишнього, а тобі вирішила на плечі звалити! Я ж знаю!
-Мамо, ну досить вже! Діма мій син… Що ти вічно каламуть розводиш? Все, я поїхав додому.

Галина Сергіївна все життя виховувала сина сама. Між нею та Олексієм завжди були чудові відносини: він ніколи не грубіянствував, не сперечався, у школі навчався добре. А коли виріс, став інженером, як хотіла мама. Тепер настав час влаштувати синові особисте життя. І вона підібрала йому наречену. Гарну дівчину Людмилу, дочку своєї подруги Антоніни.

За наполяганням мами Олексій і Людмила почали зустрічатися, але романтика якось одразу не склалася, і після кількох місяців стосунків пара розійшлася. Потім Олексій зустрів Олену. Їхні стосунки розвивалися швидко, молодий чоловік відразу визнав у симпатичній дівчині споріднену душу. Вони одружилися через три місяці, що дуже не подобалося Галині Сергіївні. А ще через півроку Олена завагітніла. Народився хлопчик, малого назвали Дмитром. І все було б добре, якби не свекруха, яка невзлюбила невістку. І при кожній зустрічі дорікала синові, хоча з моменту весілля пройшло вже чотири роки:

-Ти подивись, у кого вона тебе перетворила? Пожмаканий весь якийсь, неохайний…
-Мамо, ну який неохайний! Це сорочка трохи в машині пом’ялась…
-Сідай, поїж хоч! Твоя, мабуть, нічого не приготувала. Отак і будеш голодний.
-Мамо, я вдома повечеряю. Лена добре готує.
-Знаю я її добре… Котлети з магазину або того гірше, пельмені. А от Людочка на кондитерські курси записалася. Яка ж розумниця, яка ж розумниця…

Олексій відбивався від мами, як міг. Він намагався не слухати її розповідей і претензій до дружини, звісно, не передавав. До того ж всі вони були необґрунтованими. Але Галина Сергіївна продовжувала свою холодну війну проти невістки. І одного разу її тактика дала результат…

-Привіт, синку… Щось твоя Оленка мене не шанує… Все один у гості ходиш!
-Мамо, ну як вона може сюди ходити, якщо ти чіпляєшся до неї з кожного приводу?
-Чіпляюсь, значить є за що. Ти вже мені повір! І поки ти тут сидиш, чай смакується, вона, мабуть, зі своїм колишнім на побачення бігає. Знаю я, хто у неї до тебе був. Костя цей непутящий! І хлопчик весь у нього. Вона нагуляла, а ти тепер годувати будеш.

Того вечора Олексій добряче посварився з мамою. Йому порядком набридли претензії та всі ці розмови. Додому він повернувся не в дусі.

-Тато, тато, привіт! – вибіг йому назустріч маленький Діма.
-Привіт, синку. Ну як у тебе справи? Чим займався?
-Ми з мамою на дитячий майданчик ходили. Там був дядько Костя. Він мені шоколадку купив. І сік!

У голові в Олексія блискавично майнула думка — а раптом мама права. Увечері він влаштував допит дружині:

-Навіщо ти бачилася зі своїм колишнім?
-Льош, випадково зустрілися. Ми гуляли, він мимо проходив, ну і заговорили. А потім він нас до дому провів.
-З якого це дива він мою дружину і сина проводить? А може Діма і не мій, а його?!
-Льош, ти що таке кажеш? Ти зовсім, чи що?

Того вечора подружжя дуже сильно посварилося. Уперше за весь час після весілля. З тих пір скандали в їхньому домі були постійними. У якийсь момент Олена не витримала, зібрала речі, забрала маленького синка і переїхала до свого рідного міста до батьків.

Потім був розлучення і Олексію були призначені аліменти. Він був впевнений в тому, що дитина не його. Але судитися не став, вирішив платити. Більш за все нинішніми обставинами була задоволена Галина Сергіївна. Вона розгорнула цілу кампанію з відновлення відносин сина і тієї самої Людочки, яку називала “ідеальною невісткою”.

І вона перемогла. Олексій одружився на Людмилі. І відразу ж після весілля нова дружина показала свій справжній характер. Була вимоглива до чоловіка з приводу і без. Хотіла жити на широку ногу, смачно їсти і солодко пити.

-Он у Ірки -то Васька вже другу шубу їй купує! А Суркови машину поміняли на представницького класу. А я, як сирота казанська, в куртці ходжу торішній, та на Калині їжджу! І що ти за чоловік такий!

Так минуло довгих п’ятнадцять років. Олексій важко працював на двох роботах, не покладаючи рук, а дружина Людмила відпочивала на курортах і ні в чому собі не відмовляла. Дітей вона не хотіла, мовляв, спочатку для себе пожити треба, а вже потім… Галина Сергіївна, дивлячись на це, хотіла було і тут своє впорядкування навести, та невістка її швидко на місце поставила.

А якось раз Олексію зателефонували з лікарні. Виявилося, що Галину Сергіївну відвезли на швидкій з інсультом. Жінка була тяжко хвора і після виписки з лікарні їй була потрібна догляд. Людмила заявила одразу:

-Я близько ліжка старухи дні і ночі відсиджувати не збираюся. Давай її в будинок інваліда оформляти.
-Люд, ну давай я з роботи звільнюся…
-Ти в своєму розумі? А жити на що будемо? Ми кредит за мою машину ще чотири роки платити повинні…

В результаті Галину Сергіївну відправили в будинок для літніх людей, Олексій поїхав на чергову роботу, а Людмила залишилася вдома. Через місяць Галина Сергіївна покинула цей світ. Олексій повернувся додому, щоб провести матір в останню путь, та в розладі забув попередити дружину про приїзд. Відкривши двері своїм ключем, побачив цікаву картину – дружину в обіймах сусіда… Скандалити не став. Просто зібрав речі і переїхав в квартиру матері.

Після похорону Галини Сергіївни Олексій сиднем сидів у її квартирі. З гіркотою згадуючи маму і її “цінні” поради. І навіщо тільки він їх слухав… Тепер йому за сорок. Велика частина життя прожита. І як виявилося, ні сім’ї, ні дітей, ні друзів… Навіть машини своєї не було — все купували лише для Людочки… Чоловік прокручував у голові своє життя і згадав про Олену і Діму. Він так і не дізнався чиє Діма син, його або колишнього Олени. Та це тепер вже і не важливо…

А Дімці-то, мабуть, вже дев’ятнадцять… Зовсім дорослий став… Цікаво, який він зараз? – Олексій промовив ці слова в порожнечу, і ніхто йому, звісно ж, не відповів.

…Наступного ранку він взяв квиток на поїзд і відправився в рідне місто Олени. Дім та під’їзд знайшов без труднощів. Постукав у знайомі двері, але ніхто йому не відчинив. “На роботі мабуть” – подумав він і вирішив почекати біля дому. Постояв хвилин двадцять, повернув голову і обімлів… До під’їзду підходив хлопець — точна копія його самого, лише років на двадцять молодший.

-Діма… Діма… Синку…
-Ти?… Що ти тут робиш? — холодно запитав Дмитро.
-Синку, я дуже винний перед тобою… Який же ти став… І на мене як схожий, як дві краплі води! А мама де?
-Мами немає. Вже давно. Вона загинула десять років тому. В ДТП…
-А ти? З ким ти живеш? Може тобі чимось допомогти? Я готовий, усе що завгодно! Гроші у мене є. Тільки скажи!
-Я живу з бабусею. Нам нічого не потрібно.
-Але синку. Адже я ж хотів, я…

Олексій не договорив. Діма пішов у під’їзд і закрив двері перед його носом.

-Синку! Синку, відкрий! Як же так, синку? Я ж твій батько! Батько!!!

Він довго ще стояв перед зачиненими дверима під’їзду, схлипуючи і розмазуючи по обличчю скупі чоловічі сльози. А може і не сльози це були, а дощ? Після цього він приїжджав ще кілька разів, хотів налагодити контакт з сином. Просив, благав, намагався виправдатися. Але Діма від спілкування категорично відмовився….