Нарешті спокійний сон після двох безсонних ночей

Оля нарешті спокійно заснула після двох безсонних діб. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вліглася поруч з Олею, муркочучи свою пісеньку, неначе все життя жила в цьому домі…

Над селом вперше за три дні з’явилося сонце. Завірюха вщухла, але колючий вітер час від часу піднімав хмари снігу, надаючи вершинам заметів гострих обрисів уздовж парканів.

То тут, то там чувся скрип дерев’яних лопат — селяни розчищали двори, місця перед хатами та єдину в селі дорогу, обабіч якої притулилися будинки мешканців.

Невідомо, коли з райцентру пришлють грейдер — ще потрібно буде прокласти дорогу до села. З такими заметами це серйозна і довготривала справа.

Яків Борисович, літній чоловік за шістдесят, закінчив розчищення. Зняв рукавицю, обтрусив льодинки, що намерзли на вусах і бороді. Зі скінченням негоди до своєї зимової справи взявся мороз. Градусів двадцять, та ще й далі похолодає. Поставивши лопату біля ганку, пішов до будинку з оберемком березових дров.

– Двері закривай швидше! – тихо промовила господиня, Марія Павлівна.

Після безсонної ночі її обличчя було ослаблене, під очима з’явилися темні круги.

– Ну як вона? – поцікавився Яків, – полегшало?

Дружина сумно хитнула головою.

Вчора онучка, чотирирічна Оленка, єдина радість та сенс життя старих, захворіла. Дочка привезла їм онуку з міста на місяць, поки вона у службовому відрядженні. Залишити більше не було з ким. І от біда — не вберегли.

Спочатку її мучив сухий кашель, а потім піднялася температура. Бабуся поїла її молоком з медом і маслом, чаєм з липою, але без успіху. Ніч Марія провела біля ліжка онуки, намагаючись збити температуру обтираннями, Оленці трохи полегшало, вона заснула, але її тіло горіло від жару, губи потріскались. В маренні вона кликала маму.

– До райцентру не дозвонитися, – розповідав Яків, – кажуть, на лінії поломка. А й додзвонишся — мало користі. Дорогу перемело, не пробитися. Я дійшов би на лижах, п’ять верст — не крюк. Та фельдшеру сюди — не дістатися. Старий і хворий…

Марія сиділа за столом, низько опустивши голову, стиснувши в кулаки сухі, зморшкуваті руки. Потім підняла на чоловіка очі, повні відчаю, і сказала:

– Треба щось робити, Яшо. Не можу дивитися, як Оленка страждає. Не дай Бог, щось із нею станеться — як ми далі житимемо?! – очі її загорілися рішучістю. – Збирайся, Яшо. Йди в райцентр, хай виручають. Пішки чи волоком, але приведи лікаря! Інакше буде біда…

…Фельдшер у медичному пункті райцентру, старий дідусь за сімдесят, уважно вислухав Якова Борисовича. Докладно розпитав про стан онуки, задумався. Підійшовши до скляної шафи, дістав кілька упаковок порошку, флакончик з краплями і, передавши усе Якову, пояснив, як їх приймати.

– Йду в адміністрацію! – заявив він. – Вимагатиму, щоб чистили дорогу. Дай Бог до ранку зможу дістатися до вас. Сподіваюсь, ліки допоможуть. А вам поки залишається тільки молитись, нічого більше запропонувати не можу…

Молитись… Яків не вмів молитись, хоч і був хрещений. Тайно від батьків у далекому дитинстві його хрестила бабуся. У тій самій церкві, що стоїть на околиці райцентру. З тих пір він у церкві не бував. Але прийшла біда — до кого ще звертатися?

Залишивши лижі біля входу, зняв шапку і, невміло перехрестившись, увійшов у церкву. Служба давно минула, у середині нікого не було, лише чулося, як хтось неголосно читає молитву.

В напівтемряві, при світлі свічок розгледів сільського священика і підійшов до нього. Переминаючись з ноги на ногу, чекав, коли той зверне на нього увагу. Чекати довго не довелося.

Вислухавши Якова, священик взяв його за руку і підвів до ікони Богородиці.

– Помолимося. Знаєш молитву Пресвятій Богородиці «Про здоров’я дитини»? Якщо не знаєш, просто повторюй за мною і намагайся запам’ятати. – Тихий співчутливий голос священика проник у душу і вселяв надію. Він взяв із рук священика запалену свічку. – Молись щиро, проси всім серцем, чим щиріша молитва, тим вона дієвіша.

– Пресвята Богородице, спаси нас! – почав священик, і Яків покірно повторював за ним.

Прості, але правильні слова молитви лягали на серце. Яків молився гаряче, згадуючи Оленку і раптом повірив, що молитва допоможе!

– Даруй їй здоров’я, багато років і благополуччя, амінь, – закінчив священик, перехрестився і, піднявшись, зник за однією з дверей.

Очі Якова застелила пелена сліз. На душі було благостно, зростала впевненість, що все обійдеться. Він ще стояв на колінах і прислухався до відчуттів, коли до нього підійшла незвідомо звідки взявшася кішка і, поставивши передні лапки йому на коліна, співчутливо глянула в обличчя.

– Бусенька, – усміхнувся священик, вийшовши з пластиковою пляшечкою води, – то тебе не дозовешся, а то сама прийшла. Взимку пускаю їх погрітися в храмі, – пояснив він Якову. – Підгодовую. Адже це також Боже творіння, і душа у них є. А Бусенька – завжди особлива. Полохлива, людей боїться, однак відчула добре серце, якщо підійшла до тебе. А може зрозуміла, що потребуєш допомоги, втіхи…

Повертався Яків Борисович вже по темному. Йшов поспішаючи, через поля напряму, шепочучи на ходу молитву, єдину, яку тепер знав. Рюкзак перевісив на груди, в ньому, загорнута в теплий вовняний шарф, сиділа Буся, то висовуючи голову назовні, то ховаючись всередину.

В кишені кожуха булькала пластикова пляшечка зі свяченою водою, переданою священиком. На півдорозі він почув зі сторони дороги шум працюючої техніки. Урядовці все ж виконали прохання фельдшера!

Приклавши лижі до стіни хати, він обережно зняв рюкзак з Бусею і, струснувши сніг з валянок, увійшов до будинку. Дружина зустріла його в дверях з німим питанням в очах.

– Все буде добре, Машо! – з непояснюваною звідки взявшоюся впевненістю сказав він. – Як Оленка? Подружку їй приніс. Де ж вона? – Рюкзак був порожній.

Кішка, самостійно покинувши рюкзак, вже була на ліжку, поруч з Оленкою. Муркочучи, вона терлася об ручки дівчинки, ніби щось їй розповідала, заспокоювала. Та відкрила очі і з усмішкою дивилася на хвостатого лікаря, погладжуючи її по голівці.

– Бабуся, – покликала Оля, – я їсти хочу.

– Зараз, внученько, зараз, Сонечку, – заклопоталася Марія. – Бульйончику курячого з локшиною, як ти любиш.

…Оля нарешті спокійно заснула після двох безсонних діб. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася поруч з Олею, муркочучи свою пісеньку, неначе все життя жила в цьому домі.

Вислухавши Якова, Марія не знала – чи вірити чоловікові. В тому, що фельдшер змусить людей працювати цілодобово на очищенні дороги, вона не сумнівалась. Майже всі в окрузі були зобов’язані йому своїм здоров’ям і здоров’ям своїх дітей. А деякі й життям. Хто ж йому відмовить?

Але те, що чоловік був у церкві, та ще й молився разом зі священиком?! Розкажи хто – вона б не повірила. Але ж ні, ось він сидить, шепоче молитву Пресвятій Богородиці про здоров’я дитини.

Ось тобі й комуніст, хоч і в минулому! Свяченої води приніс, потрібно буде обтерти Оленку, коли прокинеться. А кішка! Розумниця, а не кішка! Як внучка її побачила, так і повеселішала, поїла, значить пішла на поправку. Ні. Не даремно Бусенька до церкви прибилася. І священик її особливо жалував. Непроста це кішка…

Ще не розсвітало, коли у закриті з вечора ставні постукали. Яків Борисович чекав, піднявшись зі самого ранку. Дружину, яка заснула лише годину тому, не став турбувати — дві ночі без сну виснажили її вкрай.

Фельдшер скинув пальто, вимив руки, відігрів їх біля печі і, стараючись не шуміти, пройшов до хворої дівчинки. Обігрівши в гарячих долонях стетоскоп, прослухав її. Вона так і не прокинулася, дихала легко, поклавши руку на бок кішці.

– Ліки давали вчасно, як я сказав? – поцікавився він і, отримавши ствердну відповідь, задоволено кивнув. – Все гаразд, Якове Борисовичу, не хвилюйтеся. Дівчинка сильна, через день-два бігатиме. Температура спала. Бог милував, хвороба далі не пішла…

– Ти ж грамотний чоловік. А як що не скажеш — все Бога поминаєш, – Яків, пригощаючи фельдшера чаєм з брусницею, намагався дещо зрозуміти для себе.

– Освіта, Якове Борисовичу, зовсім не відвертає від віри. Скоріш навпаки, – фельдшер з насолодою потягував чай. – Ось я, наприклад – раніше лікував тільки ліками, а тепер помітив, що ліки і молитва доповнюють одне одного. Якщо, звичайно, людина щиро вірить.

– Так, – погодився Яків, згадавши вчорашній день. – Одне іншому точно не заважає. А ще, якщо в домі є добра кішка – теж допоможе при хворобі.

– Кішка? Ну що ж, і кішка не завадить, допоможе людині. Якщо, звісно, людина не мерзотна, – він смачно відхлебнув міцно заварений чай.