Connect with us

З життя

Наш ребёнок важнее: как жена брата хотела выгнать Александра из его комнаты

Published

on

В одном из спальных районов Санкт-Петербурга в просторной трёхкомнатной квартире жила обычная семья: родители, их младший сын Владимир и старший – Дмитрий с женой Светланой и новорождённым сыном. Владимиру, парню двадцати двух лет, повезло – его комната выходила на солнечную сторону, была уютной, хоть и чуть меньше остальных.

Дмитрий с женой ютились в помещении побольше, но там вечно гулял сквозняк, и бельё сушили именно на их балконе. И вот в один день Света решила поговорить с Владимиром:

— Володя, у нас же малыш, — начала она сладким голосом. — Может, поменяемся комнатами? У тебя так светло, а у нас и сырость, и темнота… Ребёнок же страдает!

Владимир только бровь поднял. «Сырость» – это было сильно сказано, ведь до этого никто не жаловался. Его комната была меньше, зато квадратной формы, без лишних сквозняков и постороннего движения. А у Димы с женой – постоянный людской поток: то бельё забрать, то инструменты, то покурить выйти.

— Да у вас же площадь больше! — не унималась Света. — Если холодно – окна запень, не боги горшки обжигают!

Владимир почувствовал, как внутри закипает. Всё это под маской заботы о ребёнке, но суть-то ясна – вытеснить его с комфортного места. Дмитрий же молчал, будто и не его это дело. И ведь даже не пытался найти другое жильё, хотя зарплата позволяла снимать что-то скромное.

— Нет, — твёрдо ответил Владимир. — Моя комната – моё единственное личное пространство. Родителям – их комната, вам – ваша. Меняться не буду.

После этого в доме повисло напряжение. Света перестала с ним разговаривать, ходила, будто он её предал. Дмитрий делал вид, что ничего не происходит. Родители предпочитали не вмешиваться. Но Владимир не сдавался. Он понимал, что это манипуляция.

— Я не против помочь, — объяснил он другу позднее. — Но почему за мой счёт? Почему я должен жертвовать своим комфортом, если они даже не пытаются решить проблему иначе?

Он был прав. Личные границы – это важно в любом возрасте. Даже если живёшь с родителями. Даже если у родных появился ребёнок.

Света обиделась – её план не сработал. Но Владимир не чувствовал вины. Иногда нужно просто сказать «нет», чтобы сохранить себя и своё достоинство. Ведь уступать тем, кто действует исподтишка, – значит поощрять несправедливость.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 1 =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Прощавай, мамо: я забираю свої ключі і більше не повернуся

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Оксана познайшлася з Олегом...

З життя53 хвилини ago

Вартість щастя

**Ціна щастя** Ярослав лежав на дивані, закривши очі й прислухаючись до звуків у квартирі та за вікном. Крізь склопакети з...

З життя2 години ago

Вибір, що змінює все

**Важке рішення** — Ба, я не хочу кашу, — тихо підсунув від себе тарілку Макарко, не відводячи очей від Оксани....

З життя3 години ago

Не чекай на вибачення!

14 червня 2024 року “Нема в тебе нічого, чим могла б виправдатись переді мною”, – випалила я, різко вказуючи рукою...

З життя3 години ago

Сімейний ідеал

Ідеальна родина — Ой, я боюсь, — зупинилася перед під’їздом Світлана. — Чого? Моїх батьків? — спитав Олег і взяв...

З життя4 години ago

Приют надії

Дім для Олени Олег завжди пишався старшим братом і з дитинства наслідував його. За столом їв те саме, що й...

З життя4 години ago

Підходь до мене…

Іди до мене… Оксана Терниченко ненавиділа своє тіло. З дитинства вона була пухкенькою і заздрила струнким одноліткам. Скільки вона не...

З життя5 години ago

Перший крок — найскладніший

Перший блин комом Маринка була гарненькою дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у пісні: «Ми вибираєм,...