Не заглядай сюди

Олена Іванівна стояла біля вікна, притуливши долоню до скла, і дивилася, як двірник Петрович згрібає останні жовте листя. Жовтень видався дощовий, і на душі в неї було так само сиро та непривітно.

— Мамо, ти знову біля вікна? — у кімнату увійшла Даринка, її донька, вже не молода, під сорок. — Чай будеш?

— Буду, — відгукнулася Олена Іванівна, не обертаючись. — Даринко, а що це у нас у коморі стукає? Вчора ввечері чула, і зранку знову.

Дівчина скривилася, поставила чайник на плиту.

— Миша, мабуть. Або труби старі. Мамо, ну не вигадуй собі. Будинок ще з шістдесятих, тут усе скрипить та гупає.

— Ні, не миша. Миші інакше шелестять, а тут саме стукає. Неначе хтось зсередини. — Олена Іванівна обернулася до доньки. — Може, підемо, подивимося?

— Мамо, ми ж учора дивилися! Там наші старі речі, татові інструменти, банки з огірками. Більше нічого немає. Ти просто переживаєш після лікарні.

Олена Іванівна важко зітхнула. Місяць тому її поклали з серцем, тепер донька крутиться навколо, як квочка, боїться залишати саму. Переїхала до неї зі своєї однушки, взяла відпустку на роботі. А Олена Іванівна почувається тягарем.

— Даринко, ти б поїхала додому. Я ж добре себе почуваю. До того ж, твій Олег сумує.

— Олег переживе. А от якщо з тобою щось станеться, я собі цього не пробачу, — Даринка залила окріп у заварник, принесла матері чашку. — Пий, поки гарячий.

Вони сіли за кухонний стіл, і знову почувся стук. Чіткий, ритмічний — раз, два, три, пауза, знову раз, два, три.

— Чуєш? — Олена Іванівна вхопила доньку за рукав. — Воно, знову почалося.

Даринка насупилася, прислухалася. Стук повторився.

— Підемо, подивимося, — рішуче підвелася вона.

Комора була за кухнею, маленька темна закутина, де стояли банки з запасами, старі коробки та татові інструменти. Даринка ввімкнула світло, оглянулася. Усе на своїх місцях.

— Бачиш? Нікого тут немає, — сказала вона матері.

— А це що? — Олена Іванівна показала на наОлена Іванівна підійшла до полиці, де стояла незнайома скринька, і в мить передбачення в її серці заграв холодний вітер, бо вона зрозуміла, що це був не кінець, а лише початок.