Connect with us

З життя

Не змогла відчути любов

Published

on

— Дівчата, зізнавайтеся, хто з вас Марічка? — дівчина хитренько оглянула нас з подругою.

— Я Марічка. А що? — здивовано спитала я.

— Тримай листа, Марічко. Від Богдана, — незнайомка дістала з кишені халата пом’ятий конверт і простягнула мені.

— Від Богдана? А де ж він сам? — здивувалася я.

— Його перевели в інтернат для дорослих. Чекав він тебе, Марічко, як спасіння. Очі виглядав. А цей лист дав мені почитати, щоб я помилки перевірила. Не хотів Богдан соромитися перед тобою. Ну, мені час. Скоро обід. Я тут вихователькою працюю, — дівчина глянула на мене з докором, зітхнула і пішла.

…Якось ми з подругою, гуляючи, натрапили на територію незнайомої установи. Нам було по шістнадцять, літні канікули тішили, так і тягнуло на пригоди.

Ми з Даринкою сіли на лавку. Балакали, сміялися. І не помітили, як до нас підійшли двоє хлопців.

— Привіт, дівчата! Нудьгуєте? Давайте знайомитися? — хлопець простягнув мені руку. — Богдан.

Я у відповідь:

— Марічка. А це моя подруга Даринка. А мовчазного друга як звати?

— Тарас, — тихо промовив другий.

Хлопці здалися нам занадто правильними і старомодними. Богдан діловито зауважив:

— Дівчата, навіщо ви носите такі короткі спідниці? А в Даринки дуже відверте декольте.

— Гм… Хлопці, не заглядайте, куди не слід. А то очі, ненароком, “розбіжаться”, — жартували ми з Даринкою.

— Але ж ми чоловіки, як же не заглядати? А ще, може, й палите? — допитувався доброчесний Богдан.

— Звісно палимо. Але не в затяжку, — кокетували ми.

Тільки тоді ми з Даринкою помітили, що в хлопців щось не так з ногами.

Богдан ледве пересувався, Тарас сильно кульгав.

— Ви тут лікуєтеся? — припустила я.

— Так. Я в мотоцикл врізався. А Тарас невдало зі скелі в воду стрибнув, — швидко відповів Богдан. — Нас скоро випишуть.

Ми з Даринкою, звісно, повірили їхньій “легенді”. Тоді ми й гадки не мали, що Богдан і Тарас — інваліди дитинства. Вони були приречені жити в інтернаті. А ми для них стали глотком свободи.

Вони жили та вчилися у закритому світі. Кожен із них мав вигадану історію: аварію, падіння, бійку…

Богдан і Тарас виявилися цікавими, начитаними, мудрими не по роках.

Ми з Даринкою почали приходити до них щотижня.

По-перше, їх було шкода, хотілося підбадьорити хлопців; по-друге, у них було чому поучитися.

Наші зустрічі стали звичкою.

Богдан почав дарувати мені квіти, зірвані з клумби, Тарас кожного разу ніс оригамі, зроблені своїми руками, і соромливо вручав Даринці.

Потім ми вчетверо сідали на лавку: Богдан біля мене, Тарас відвертався до нас спиною і дивився тільки на Даринку. Подруга червоніла, але було видно — їй приємно з сором’язливим Тарасом. Ми балакали про все і ні про що.

Промайнуло тепле літо.

Настала дощлива осінь. Закінчилися канікули. Попереду — випускний клас. Одним словом, ми з Даринкою зовсім забули про наших випадкових знайомих.

…Минули іспити, останній дзвоник, випускний. Попереду — довгоочікуване літо, час надій.

Ми з Даринкою знову опинилися біля інтернату. Вирішили провідати хлопців. Сіли на знайому лавку, чекаючи, що ось-ось підійдуть Богдан і Тарас: у одного — квіти, у другого — оригамі. Але ми намарно прочекали дві години.

Раптом із дверей вийшла дівчина і підійшла до нас. Вона й передала мені листа від Богдана. Я відкрила конверт:

*”Кохана Марічко! Ти мій пахучий цвіт! Зірко моя недосяжна! Мабуть, ти не зрозуміла, що я закохався в тебе з першого погляду. Наші зустрічі були для мене життям. Півроку я надаремно дивлюся у вікно, чекаючи тебе. Ти забула мене. Як шкода! Шляхи у нас різні. Але я вдячний тобі за те, що пізнав справжнє кохання. Пам’ятаю твій оксамитовий голос, вабку усмішку, ніжні руки. Як мені погано без тебе! Побачити б тебе хоч раз! Хочу вдихнути, а дихати нічим…

Мені й Тарасові минуло вісімнадцять. Нас восени переведуть до іншого інтернату. Навряд чи побачимось. Душа розривається! Сподіваюся, переболію тобою й одужаю.

Бувай, найдорожча!”*

Підпис: *”назавжди твій Богдан.”*

У конверті лежала засушена квітка.

Мені стало неймовірно соромно. Серце стиснулося від того, що нічого не змінити. В голові промайнуло: *”ми відповідаємо за тих, кого приручили.”*

Я й не підозрювала, які пристрасти палали в душі Богдана. Але я не могла відповісти йому взаємністю. Ніяких почуттів, крім доброзичливості, я не відчувала. Так, трохи кокетувала, дражнила його. Підкидала дровини в вогонь його захоплення. Але не думала, що мій легкий флірт обернеться для нього пожежею кохання.

…З того часу минуло багато років. Лист пожовІ тепер, коли я згадую про ті літні дні, у серці болить одне: інколи ми так і не вчимося розпізнавати справжні почуття, поки вони не залишать нас назавжди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − вісім =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Ореста були у захваті: але незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясминки затьмарила їхнє щастя

Коли їхну доньку Світлану народилася, Олексій і Марія були у небесній радості. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретриверa Зірки...

З життя18 хвилин ago

Учні знущалися з нової вчительки, намагалися довести її до сліз, але за кілька хвилин сталося неймовірне

У 10-Б класі вже давно не було постійного вчителя з літератури. Одна пішла у декрет, інша не витримала й місяця....

З життя1 годину ago

Щось заворушилося під сукнею нареченої, коли вона підписувала шлюбний документ…

Свято було наповнене радісним гомоном. М’яке світло лилося крізь високі вікна, позолочені крісла були зайняті вишукано одягненими родичами та друзями....

З життя1 годину ago

Мене покинула рідна матір біля дверей чужої хати. Через 25 років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи, що я – та сама донька.

Мене кинула рідна мати біля чужих дверей. Через 25 років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи, що я та...

З життя1 годину ago

Разом назавжди

Одне ціле Хтось, може, і не вірить у це, а хтось переконаний, що справді існують дві половинки, які знаходять одна...

З життя2 години ago

Учні знущалися з нової вчительки, хотіли викликати сльози, але через хвилину сталося неймовірне

У 10-Б класі давно не було постійного вчителя з літератури. Один пішов у декрет, інша не витримала й місяця. Коли...

З життя3 години ago

Тато, це ти? Хлопчик з таємницями на порозі

**«Ти мій тато!»** Я сидів у своїй звичній позі біля вікна, коли почув глухий удар по шибці. Кава розлилася на...

З життя3 години ago

«Це не моя дитина», — сказав мільйонер, коли вигнав дружину з немовлям. Та якщо б він знав правду…

“Це не моя дитина”, холодно прозвучало з уст мільйонера, перш ніж він наказав дружині забрати немовля й піти. Якби він...