Connect with us

З життя

Ненависть з порогу: перший крок до розкриття таємниць.

Published

on

Ми її зненавиділи відразу, як тільки вона переступила поріг нашого дому.
Кучерява, висока, худа.

Світрець у неї був нічого, але руки від маминих відрізнялися. Пальці коротші та товщі. Вона їх тримала, немов замком. А ноги були тонші за мамині, а ступні — довші.
Ми сиділи з братом Валерчиком — йому сім, мені дев’ять — і кидали в неї блискавки поглядів.
«Довга Наталка — на кілометр, а не Наталка взагалі!»

Тато помітив нашу зневагу й цмокнув: — Поводьтеся пристойно! Невже ви такі невиховані?
— А вона до нас надовго? — капризно запитав Валерчик. Йому таке можна було казати. Він малий і хлопчик.
— Назавжди, — відповів тато.

Було чути, що він починає сердитися. А якщо він розлютиться, нам не поздоровиться. Краще його не дражнити.
За годину Наталка збиралася йти додому. Взулася. І коли виходила, Валерчик встиг підставити їй підніжку.
Вона ледь не влетіла у під’їзд.

Тато схвилювався: — Що це було?
— Та просто спіткнулася об інше взуття, — сказала вона, навіть не глянувши на Валерчика.
— Все розкидано. Я приберу! — поспіхом пообіцяв він.
І ми зрозуміли. Він її любить.
Нам не вдалося виключити її з життя, як би ми не намагалися.

Одного разу, коли Наталка була з нами вдома без тата, після нашого огидного вчинку вона спокійно промовила:
— Ваша мама померла. Так, на жаль, буває. Вона тепер сидить на небесах і все бачить. Думаю, їй не подобається ваша поведінка. Вона розуміє, що ви робите це назло. Ви так її пам’ять бережете?

Ми насторожилися.
— Валю, Оленко, ви ж хороші дітки! Хіба так пам’ять про маму треба берегти? Людина виправдовується вчинками. Я не вірю, що ви завжди такі колючі, як їжаки!
Поступово такими розмовами вона відбила в нас бажання бути поганими.

Одного разу я допомогла їй розкласти продукти з магазину. Як же Наталка мене хвалила! Погладила по спині.
Так, пальці не мамині… але все одно було приємно.
Валерчик заздрив.
Теж розставив вимиті чашки на полиці. Наталка і його похвалила.
А потім увечері ще й розказала татові з енергією, які ми помічники. Він був радий.

Її чужинність довго не давала нам розслабитися. Хотілося впустити її в серце, але не виходило.
Не мама, і все!

За рік ми забули, як жили без неї. А після однієї історії й зовсім закохалися в Наталку без пам’яті, як наш тато.
…Валерчикові в сьомому класі було нелегко. Його, тихого й замкнутого, знущався один хлопчисько — Ванько Ковальчук. Він був такого ж зросту, як Валерчик, тільки нахабніший.
Він вибрав його для конкуренції просто так.

Родина Ковальчуків була повною, Ванько відчував захист батька. Той йому відверто казав: «Ти мужик — бий першим. Не чекай, поки тебе почнуть молотити». І вибрав Валерчика зручною мішенню.
Той приходив додому і нічого мені, рідній сестрі, не розповідав. Чекав, що все саме роз’їдеться. А такі речі самі не вирішуються. Кривдники смілішають від безкарності.

Ковальчук вже відкрито бив Валерчика. Як проходив повз — обов’язково вдарить по плечу.
Мені ледь вдалося витягти з нього правду, коли побачила синці. Він вважав, що хлопці не повинні звалювати проблеми на сестер, навіть старших.
Ми не знали, що під дверима стоїть Наталка і уважно слухає.

Валерчик благав мені нічого не казати татові, інакше буде гірше.
Також просив не йти зараз рвати Ванькові пику! А мені так хотілося! Я за брата готова вбити!
Залучати тата теж не хотілося. Він зійдеться з батьком Ковальчука, а там і до в’язниці недалеко…
Завтра була п’ятниця.
Наталка під виглядом походу до магазину провела нас до школи і непомітно попросила показати Ковальчука.

Я показала. Хай знає, козел!
А далі було неймовірно.
У Валерчика почався урок української мови.

Наталка чемно зазирнула в клас — вся така з зачіскою та манікюром, приємним голосом попросила Ваню Ковальчука вийти, бо має до нього справу.
Вчителька дозволила, нічого не запідозривши. Хлопчина теж спокійно вийшов, подумавши, що вона нова організаторка. Ванько мав принести гвоздики для вшанування загиблих героїв.

Наталка схопила його за комір,

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × чотири =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Сльози за мить до свята: момент з натиском материнства.

Оксана стискала зуби, щоб не розплакатися й не зіпсувати святковий настрій. Поправила кофточку на вже помітному животику й, штовхаючи перед...

З життя1 годину ago

Моя подружка: ефектна, загадкова та трохи неслухняна

Мова моєї подруги Софійки Коваленко підвішена як слід. Вона гарна, гостроязика й хитра, як лис. Але іноді вміє прикинутися такою...

З життя3 години ago

Розлучення, майно і несподіваний поворот!

Ми розводилися з дружиною, і настала черга ділити нажите. Аж тут несподіванка. «Забирай собі цього!» — скрикнула вона. «Ви з...

З життя5 години ago

Несподівані гості: радість сина та незручні миті з дратівливою стрекозою.

Гості приїхали раптово. Галя скривилася — синові, звісно, рада, але от ця бабка, що крутиться коло Миколи… А він, дурень,...

З життя8 години ago

Мамо, зупинись з читанням лекцій! Ми планували малюка через три роки.

“Мамо, годі вже читати нотації. Ми з Максимом планували дитинку через три роки… Як мінімум через три! Зараз у нас...

З життя11 години ago

Наречена, яка всім до вподоби!

**Така невістка потрібна нам самим!** Оксана розрівняла ніжне пісочне тісто у формі для випічки. Її син Ігор із невісткою Марічкою...

З життя11 години ago

Що чекає на жінку, яка обмежує себе: мудрість великих спостережень

У світі, що нагадує дивний сон, де логіка пливе, як Дніпро в тумані, Еріх Марія Ремарк кидає гострий погляд на...

З життя14 години ago

Ненависть з порогу: перший крок до розкриття таємниць.

Ми її зненавиділи відразу, як тільки вона переступила поріг нашого дому. Кучерява, висока, худа. Світрець у неї був нічого, але...