Неочікувана зустріч

Незвичайне знайомство

На ювілей до Олени Михайлівни зібралися рідні та знайомі їй виповнилося шістдесят. Ще не стара, але вже й не молода, хоча й не наважується назвати себе літньою. Надто ж жвава й ділова. Здається, усе в неї в руках палає, багато що вміє, а про себе завжди каже:

У мене ще є порох у порохівницях, навіть поділитися можу! і регоче.

У кафе народу зібралося чимало: чоловік, два сини з дружинами, родичі та колишні колеги. Більше вона не працюватиме, навіть на підприємстві, де стільки років була головним бухгалтером, уже попрощалася й обіцяла:

Не надовго, буду вас відвідувати Хоча й не уявляю, як це сидіти вдома на пенсії. Та всі до цього доходять, ось і я моя черга.

Колеги поважали Олену Михайлівну доброї душі людина, завжди допоможе й розумну пораду дасть. Директор шкодував, що такий фахівець йде, але що вдієш. А колеги жартували:

Олено Михайлівно, ми вам спокою не дамо, дзвонитимемо. Хто ж нам підкаже?

Дзвоніть, дівчата, дзвоніть, я не проти

А тепер усі зібралися у кафе святкові, радісні, а сама ювілярка просто диво, наче помолодшала, а не навпаки. На Олені гарна сукня до підлоги шоколадного кольору, розкішні намистини з натурального каменю, навіть туфлі на невеликому каблуці. Для неї важливо, адже вже й не памятає, коли вдягала каблуки, хоч і невисокі.

Мамо, яка ж ти в нас гарна й молода! хвалили сини, даруючи їй по великому букету троянд.

Дякую, мої хороші, обіймала й цілувала їх по черзі.

Святкування вдалося, усі залишилися задоволені. А чоловік Тарас майже не спускав очей із дружини сьогодні вона була особливо чарівна. З Тарасом Олена прожила гарне й спокійне життя, майже сорок років, поважали один одного, виховали гідних синів, а тепер мають право пожити для себе.

Тарас, давай й ти звільняйся, годі вже їздити на роботу, умовляла дружина.

Добре, Лено, подумаю. Я теж не уявляю, як це сидіти вдома. У мене плани до сімдесяти працювати, то подивимось, як здоровя дозволить, відповідав чоловік. Наше покоління працьовите, без роботи ніяк.

З цим я згодна. Працьовите покоління нас так виховали

Наступного дня після ювілею Олена прокинулася рано. У них у гостях обидва сини з дружинами, сестра з чоловіком та старенька мати. Котедж Тарас будував сам точніше, не сам, а його підлеглі. Він досі працював у будівельній компанії. Розгорнувся на славу, адже матеріали були під рукою, виписував дешевше таки для себе. А тепер радий, що збудував великий двоповерховий будинок родичів у них багато, і всім знайдеться місце.

Олена метушилася на просторий, світлій кухні. Гості поїдуть перед вечером, тому треба всіх нагодувати. Сини люблять мамин вишневий пиріг ось він уже в духовці.

Мої гості прокинуться і з пирогом чай питимуть, а хто й каву. Люблю приймати гостей, весело, а то вдвох із чоловіком у такому будинку Хоча мама ще з нами, та її майже й не помітно, рідко виходить у двір хворіє.

Не минуло й часу, як почула за спиною голос чоловіка:

Лено, тобі й сьогодні не лежиться? Все ж таки переступила шістдесятий рубіж! Треба себе берегти, сміявся Тарас. Хоч кому я це говорю додав він, знаючи невгамовний характер дружини.

Та хіба вона лежатиме, коли в домі гості? Завжди рано вставала, готувала сніданок собі й чоловікові. Причому сніданок завжди був смачний і ситний так вони звикли. Тим більше Тарас, сідаючи за стіл, завжди говорив:

Сніданок зїж сам, обідом поділись із другом, а вечерю і замовкав.

Ну а вечерю? питала дружина.

Вечерю теж сам зїм, продовжував він, і обоє весело сміялися.

Поступово прокинулися гості, зібралися на кухні веселощі тривали.

Гарно у вас тут, казала Наталя, сестра господині. Краса, затишок, чистота й порядок, а двір який доглянутий. Молодець, Лено.

Та що я? Без Тараса нічого б не зробила, ось мій головний помічник, потріпала вона чоловіка по волоссю.

А Тарас, ніжно дивлячись на дружину, теж не скупився на компліменти:

Так, Оленка моя чарівна, сама невгамовна і мене підтягує. А удвох, як відомо, можна й гори зрушити

Пощастило вам обом. І сестрі з тобою, і тобі, Тарасе, з моєю сестрою, додала Наталя.

Та вже точно. Я щасливий з моєю Оленою, навіть не уявляю, що було б тоді, якби ми не познайомилися. Цікаво, як би склалося наше життя окремо?

Усі дружно зареготали, адже історію їхнього знайомства знали всі.

Тааак, історія протягла Олена. Я теж не уявляю життя без тебе, Тарасе.

Мамо, розкажи, хоч і чули багато разів, попросив молодший син. А краще ти, тату, у тебе ж яскравіше виходить.

У далек