Connect with us

З життя

Несподівана родина

Published

on

Моя родина

— Мамо, чому ти ховаєш цей лист?
— Це з села, від діда, — відмахнулася вона рукою і взялася за підготовку вечері.
— А у нас є дідусь? Ти казала, що з твоєї сторони нікого не лишилося.

Мама на мить перестала нарізати овочі, а потім продовжила з подвоєною швидкістю.
— Ну, є…і що з того? Багато років тому я поїхала з дому, тоді я була не потрібна, а зараз повинна кидати все і мчати йому на допомогу.
Вона заплакала, а я не знала, що сказати. У нашій родині не заведено було говорити про її рідних, я лише знала, що мама приїхала у місто після школи, працювала, навчалася, жила в гуртожитку, потім з’явилася я, а батько нас залишив ще до мого народження.

Мама таїла образу на своїх родичів. А мені і запитати не було в кого, що ж сталося тоді, багато років тому.
Ввечері, коли мама заснула, я тихенько взяла листа з її кімнати і прочитала. Почерк був красивий, дрібний, явно не старої і хворої людини. Писали, що дідусь зовсім зляг, йому необхідний хороший догляд та дорогі ліки. Вони просили у мами, якщо може, забути минулі образи і свою гордість, бо йшлося про життя людини.

Підпису не було. Я подивилася на адресу. Це село було недалеко від нашого міста, у подруги є дача за кілька кілометрів від нього. У мене побігла морозива по шкірі…я часто їздила до неї в гості, а поруч жив мій дідусь, ну як же так, чому мама так з нами вчинила…
Наступного дня я, як зазвичай, зранку зібралася в університет, але додала до речей ще гроші і сумку з запасним одягом та вирушила на автобусний вокзал.

Вийшовши з автобуса, я вдихнула на повні груди чисте, свіже як сльоза сільське повітря, йти довелося недовго, старий похилений будиночок стояв за кілька метрів від зупинки. Відкривши хвіртку, я увійшла у двір.
— Ви до кого? — почула я чийсь голос, дивлюся, під яблунею сиділа жінка років сорок, перебираючи свіжозібрані гриби.
— Я до Семена Андрійовича, це мій дідусь.
— А, значить Шурина донька, — усміхнулася вона, — ну, привіт! Заходь у дім, я чай поставлю, дідусь після обіду заснув. Йому трохи покращало.
У будинку було затишно і пахло пирогами. Поки жінка клопочеться біля плити, я змогла її трохи роздивитися. Дивно, як вона була схожа на маму, такий самий косий погляд світлих очей, чорне, як смоль, волосся, навіть інтонація в мові була подібна. Від жінки я перевела очі на портрет на стіні, це була стара вицвіла фотографія, де були зображені усміхнені чоловік і жінка з двома маленькими дівчатками, дуже схожими одна на одну.

Впіймавши мій погляд, жінка сказала:
— Це ми з твоєю мамою і наші батьки. Я — Софія, її сестра і твоя тітка, — усміхнулася вона.
— Дуже приємно. Чому я про вас ніколи не чула? Мама наполягала, що у нас немає жодних рідних.
Вона зітхнула, сіла за стіл, і розлила чай по чашках.
— Твоя мати ображена на нас. Я народилася слабкою, часто хворіла, наша мама постійно зі мною у лікарні була, батько, ясна річ, працював без відпочинку, щоб утримувати нас і платити за лікування. Шура жила спочатку з бабусею, а потім батько часто залишав її у сусідів. Зрозуміло, що практично вся увага батьків діставалася мені. З дитинства вона вбила собі в голову, що її ніхто не любить і нікому вона не потрібна, навіть коли все наче й налагодилося. Отримавши атестат, Шура поїхала в місто, більше ми її не бачили…

Вона зітхнула і додала.
— Пий чай, ти з дороги голодна, мої діти скоро прибіжать, все зметуть. У мене двоє діток — Аленушка й Льоня, одна піднімаю, вони давно запитували чи є у нас родина, будуть раді…
Того вечора я познайомилася з дідусем і двоюрідними братом і сестрою. Всі були дуже раді мені, я нарешті зрозуміла, що таке, коли говорять про велику і дружню родину, яка зібралася за одним столом. Я залишилася в гостях ще кілька днів, купила всі необхідні ліки.

Мама кілька разів дзвонила і просила негайно їхати додому, але я не могла залишити дідуся, а тітка фізично не встигала працювати і доглядати за ним.
— Ось вийдеш з бюджету, хто твоє навчання платитиме? — кричала у трубку мама, — я для тебе все зробила, ночами не спала, виховувала, а де ти зараз? З людьми, які нічого для нас не зробили.

— Мам, про що ти? Ти ж навіть адресу не казала останні п’ятнадцять років…чужі, рідні…Він в першу чергу мій дід. А минулі події давно забуті…Йому потрібна опіка, турбота. Раз ти не їдеш, з ним залишуся я. До речі, у тебе прекрасна сестра і племінники. Даремно ти так, мамо…
Вона кидала трубку, злилася, знову набирала, але наші розмови ні до чого не призводили.
Через тиждень я повернулася в місто, треба було продовжувати навчання, у мене був випускний курс, але моє серце було не на місті.
Зароблені гроші за розклейку оголошень і кілька годин репетиторства на тиждень я відправляла в село. Але це, звісно, були жалюгідні копійки…

Відносини з мамою нагадували натягнуті струни, якось вона примудрилася навіть заховати мій паспорт, щоб я залишилася в місті на свята, замість поїздки в село.
Так пролетів рік, у метушні, турботах і постійних сварках і скандалах.
Отримавши диплом, я зібрала речі і поїхала.
Тітка подбала про мене влаштуватися в школу, життя пішло своїм ходом. Дідусь вже встає на ноги і робить невеликі прогулянки по саду, він був дуже радий мені. Але очі залишалися сумними, він чекав на доньку…

Вересень наповнив моє життя метушнею та приємними клопотами, мені дали першокласників, я їх так полюбила, що щодня бігла на роботу як на свято. А тут краєм ока почала помічати, що мені симпатизує наш вчитель історії, також недавній випускник міського вишу, і що його також у село занесло, думалося мені, зазвичай, всі в місто рвуться. А тут…

— Анюта, не зневажай звертати увагу на Олексія, — іноді шепотіла тітка, — хлопець хороший, руки у нього з правильного місця ростуть, вон який дім побудував. А те, що в місті не залишився, так бабуся у нього тут, сам він сирота, от і живуть разом.
Невдовзі Олексій запросив мене на побачення, так і закрутився наш роман. Він став частим гостем у нашому домі, дідусь схвалив мій вибір, а коли Льоша зробив мені пропозицію — благословив нас.
Весілля було призначене на кінець квітня, я заздалегідь повідомила маму про це листом. Відповіді не було, мені було дуже прикро, що в такий важливий день її не буде поруч…

Напередодні дня весілля, коли ми з тіткою і двома моїми подругами метушилися на кухні, готуючись до майбутнього свята, у двері тихо постукали…
Я побігла відчиняти. На порозі стояла мама. Побачивши мене, вона заплакала.
— Я…я зовсім ненадовго, ось приїхала тебе привітати…
Я запросила її увійти, але вона не наважувалась зробити й кроку. Тут з кухні прибігла тітка, почувши наші голоси, вийшов дідусь.
Він обняв доньку, вони ще довго стояли, витираючи сльози одне одному. Дідусь щось казав мамі напівшепотом, а вона плакала…

Вже багато років я живу в селі, у мене велика і дружня родина, підростають діти, я й досі веду уроки в початкових класах, а найголовніше, нарешті, я знайшла рідних людей, яких колись мати вважала чужими. Мама нікуди не поїхала, нарешті помирилася з батьком і сестрою, а те, що було в минулому, нехай там і залишається…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − три =

Також цікаво:

З життя48 хвилин ago

Німецька вівчарка, що замерзала в снігу, благала чоловіка про притулок — Таємна місія, яка змінила все

Така ніч, коли мороз кусає шкіру за секунди, а тишу проковтує вулиця, стала фоном для однієї з найдивовижніших зустрічей. Для...

З життя58 хвилин ago

Ми побачили вірну кобилу, знесилену й застряглу в рові – вона не могла звільнитися сама

Ми йшли тихим лісом, коли раптом побачили виснаженого коня в рові. Він не міг вибратися сам. Ми зупинилися, щоб допомогти...

З життя2 години ago

«Чудовий сюрприз» для мого колишнього чоловіка в день народження його новонародженої дитини

Вирощувати трьох дітей одночасно непросте завдання, особливо коли робиш це сама. Кожен день це боротьба з недосипанням, стресом і втомою,...

З життя2 години ago

Тихі сльози дівчинки в супермаркеті — та відважний офіцер поліції, який їх почув

Це був тихий недільний полудень у Виноградарі, маленькому містечку, де вихідні зазвичай пливли повільно. Місцевий супермаркет був одним із найжвавіших...

З життя2 години ago

На нашій річниці друг моєї дитини назвав чоловіка «тато» — і мій світ розвалився

Наш весільний ювілей. Друг моєї дитини назвав мого чоловіка «татом» і мій світ розсипався Шампанське випало з моїх рук, розбившись...

З життя3 години ago

Маленька дівчинка сама приходить на аукціон поліцейських собак — і те, що сталося далі, змусило всіх пролити сльози

Одна маленька дівчинка сама прийшла на аукціон поліцейських собак те, що сталося далі, змусило всіх заплакати.Спочатку ніхто не звернув на...

З життя3 години ago

Солдат завмер, побачивши маленьку дівчинку біля могили його дружини… Коли він дізнався причину її сліз, сам не стримався…

Львів, Україна Морозного грудневого вечора Ярослав Коваль стояв самотньо на Личаківському цвинтарі.Проколюючий вітер проймав його до кісток, коли він стискав...

З життя3 години ago

У 70 зрозуміла, що найбільший страх — не сама квартира, а заповнений дім зайвими людьми.

У сімдесят років я зрозуміла, що найстрашніше це не пуста квартира, а будинок, повний людей, які в тобі не потребують....