Несподівана вечеря для всіх

Сімейний вечер, якого ніхто не очікував
– Та ти з глузду впала! Ми не можемо їх запросити! – Василь нервово простукував пальцями по кухонному захисту.

– Чому не можемо? Мій брат, нагадую, – Анна заклопотала губи та відвернулася до вікна.

– Брат, якого ти не бачила п’ятнадцять років! – Василь піднявся і підійшов до дружини. – І раптом він з’являється з неба, а ти зразу витягуєш на вечірку?

– Він не з неба з’явився, – Анна намагалася говорити спокійно, але голос зногтявся. – Михайло повернувся з Харкова. У нього там все рахунки згоріли.

– Натуральне! – промахав руками Василь. – Тепер він приїхав, щоб позичити грошей у сестри, яку полишив у найдержавніших момент. Ти забула, чого?

Анна відвернулася, роблячи вид, що знову протирає плиту, хоча вона й так блищала чистотою.

– Я нічого не забула. Але це мій брат.

– А я твій чоловік, і я проти.

Анна зітхнула, обертаючись до мужа.

– Послухай, я вже запросила їх. Михайло з дружиною Анжелікою і сином приїдуть сьогодні ввечері.

Василь закрив очі і вдихнув.

– І коли ти наважилася мені сказати? За п’ять хвилин до їх приходу?

– Я…

Договорити Анна не встигла — затрезав телесмарт. Вона подивилася на екран і знизала плечима.

– Це ну.

– З голодного божества, якраз їй бракуватиме, – пробурчав Василь. – Вона в курсі, що тітка з’явилася?

– Ні. Загалом не знаю, заради чого вона дзвонить. Після останньої сварки майже не сказувалися.

Анна взяла трубку.

– Ало? Маріє?

У слухавці вдарила звична молодіцька голосина дочки.

– Мамо, привіт! Надіялася, що ну з Олегом не споткнемося, якби відвідали твою вечірку? У мене для вас важлива новина!

Василь, почуваши останню фразу, махнув рукою, але Анна, навпаки, широко посміхнулася.

– Звичайно, приїздіть! Будемо щирий!

– Чудово! Тоді в сім чохів. І да, з нами ще хтось буде.

Преж ніж Анна встигла попитати, хто цей “хтось”, Марія вже відключилась.

– Слухай, Васько, це ж класно! – вигукнула Анна. – Сьогодні вся родина зібереться!

– Як жменька родичів? – здивувався чоловік, йдучи з кухні. – У нас о дев’ятій часу квитки до театру, запам’ятали?

– Ой! – Анна знову пригорнула руки до щік. – Загубила з голови.

– І я стосовно. Передзвони всім, нехай приходять у інший день.

– Але Васько…

– Ніяких “але”! – відрубав чоловік і зник у ванній.

Анна втомлено сіла на стілець і потерла тім’я. Квитки на “Женитьбу Фігаро”, які чоловік купив місяць тому, були подарунком зі святкування їхньої двадцятиріччя. А тепер…

Вона піднялася і рішуче відчинила холодильник. Якщо вже все склалося, доведеться готувати вечер з усіма. Василь, звичайно, злюватиметься, але не витісняти ж незнайомців. Тем більше Михайло справді багато не бачився. Та й дочка… Марія з ними не дуже сказувала з полового року, бо її новий татарина Олег вважав не підходящим партнером. Надто “зрілий”, розірваний, та ще й з макаронними. Але видно, справа продовжується, бо дочка приїде разом з ним.

Анна висипала з мерзлі пачки м’ясо і овочі, бере у руки ножа. Коли з ванної вийшов Василь, кухня вже напою з запахом величного вечеру.

– Я бачу, ти все вирішила, – сухо нотує він.

– Васько, ну дай. Це ж чудово, коли вся родина зібрався!

– Яка ще родина? – задивився Василь. – Брат, який п’ятнадцять років не з’явився на порогу? Дочка, яка місяцями не дзвінить? Або ти про невідомого мені шурика і його комаха говориш?

– Може, ісь саме сьогодні все налагодиться? – з надією поглянула на чоловіка Анна.

Василь тільки пошкряб головою, але не сперечатися і зник у залі.

Анна зітхнула і знову повернулася до готівки. У глибі душі вона зрозуміла, що чоловік прав. Їхнє життя було затишним і мирним. Обидва працювали в школі: він – фізиком, вона – українською мовою і літературою. За чаєм обговорювали учнів, робили плани на вихідні, реформою в театри або на виставки. Гості додому були рідкісні – зазвичай колеги або старі друзі. З роднини взаємовідносини спеклися. Після смертей батьків Михайла і Анни брат Михайло перебрався до Харкова і відтираю навіть не тік. Радше картонку на Різдво посила, навіть не щорічно.

З дочки також було непросто. Марія всю життя була свобідною і самостійною. На вишивоні вона мала якраз на економіку, але уже на другому курсі вибила навчання і йшла працювати в ресторан. Для Анни це було усвідомлене враження – вона мріяла, що дочка теж стане вчителем.

Під час роздумів почали дзвонити. На порозі стояла старша сусідка, Оксана Іванівна.

– Анночко, моя дівчино, я тут пиріжків напекла, хай-хай! – сусідка витягла миску з полотном.

– Ой, Оксано Іванівно, як зараз не вчасно! У мене сьогодні неочікувані гості.

– Та? – з цікавістю подивилася на неї сусідка. – І хто ж до вас приїде?

– Мій брат Михайло з родиною і дочка Марія з шуриком?

– З шуриком? – від меншої руки Оксана Іванівна. – Так, може, освячення в планах?

– Не знаю, чого вона зголошене, – плеснула плечима Анна. – Мабуть, і так. Сказала, що с важливою новиною їде.

– Ну, дай боже! – посміхнулася сусідка. – А я ще хотіла запитати. Племінник мій із Дніпра приїхав, Нікіта. Помниш, я про нього розповідали? Військовий у відставці, вдівця. Таки, може, запросиш його сьогодні до вечері? Познайомиться з більшою родиною, а то сидить один у чотирьох стінах. Йому ж і заняття потрібно, а ти ж усіх у місті знаєш…

Анна заскепчилася, але подумавши, кивнула. Якщо вже ввечір згублений, так хай йому користь буде.

– Він із задоволенням прийде о сьомій.

Оксана Іванівна просякшилася і заспішала додому рятувати додому радісню.

Повернувшись до кухні, Анна почала знімати очі на чоловіка.

– Поодин поверху не скажи?

– Ти, чого не заспокійся, — додав бодрячок? Чоловік смирився з ситуацією, хоча і не одобрював її.

до себе. – Людина міста не знаю, роботу шукає…

– А ми тепер, значить, бюро про як воно грунтується?

– Хай менш, — дозволила Анна. — Посидить, поїсть з нами, може, щось корисне почує.

Чоловік махнув рукою і йде переодягатися. Цей манурик Анна відома як хороший — чоловік відстався від ситуації, хоча не підтримує її.

до кінця Будинок на столі і в духовці раскреслили аромати запечених овочів. Василь, відкинув короткий погляд на стіл, уперший раз за день посміхнувся.

– Знаєш, а може, і права. Довго ми не зібралися однією родиною.

Анна підійшла до чоловіка і обійняла.

– Точно що я не тільки. І взагалі, якщо вже знявня, то візьмемо це як судьбу. А в театр зайдемо в наступний раз.

Василь поцілував жену в маківку.

– Згоден, переконала.

десь годину стол був поверх, а в духовці розповсюдив чудові аромати запеченого кролика з овочами. Василь, бросив короткий погляд на стіл, уперший раз за день посміхнувся.

– Знаєш, а може, і права. Довго ми не зібрались однією родиною.

Анна підійшла до чоловіка і обійняла.

– Точно що я не тільки. І взагалі, якщо вже настільки, то візьмемо це як судьбу. А в театр зайдемо в наступний раз.

Василь поцілував жену в маківку.

– Згоден, переконала.

десь годину стол був поверх, а в духовці розповсюдив чудові аромати запеченого кролика з овочами. Василь, бросив короткий погляд на стіл, уперший раз за день посміхнувся.

– Знаєш, а може, і права. Довго ми не зібрались однією родиною.

Анна підійшла до чоловіка і обійняла.

– Точно що я не тільки. І взагалі, якщо вже настільки, то візьмемо це як судьбу. А в театр зайдемо в наступний раз.

Василь поцілував жену в маківку.

– Згоден, переконала.

десь годину стол був поверх, а в духовці розповсюдив чудові аромати запеченого кролика з овочами. Василь, бросив короткий погляд на стіл, уперший раз за день посміхнувся.

– Знаєш, а може, і права. Довго ми не зібрались однією родиною.

Анна підійшла до чоловіка і обійняла.

– Точно що я не тільки. І взагалі, якщо вже настільки, то візьмемо це як судьбу. А в театр зайдемо в наступний раз.

Василь поцілував жену в маківку.

– Згоден, переконала.

десь годину стол був поверх, а в духовці розповсюдив чудові аромати запеченого кролика з овочами. Василь, бросив короткий погляд на стіл, уперший раз за день посміхнувся.

– Знаєш, а може, і права. Довго ми не зібрались однією родиною.

Анна підійшла до чоловіка і обійняла.

– Точно що я не тільки. І взагалі, якщо вже настільки, то візьмемо це як судьбу. А в театр зайдемо в наступний раз.

Василь поцілував жену в маківку.

– Згоден, переконала.