Несподіване перетворення: невістка почала гарно вдягатися.

Невістка раптом почала гарно вдягатися.

Чесно кажучи, Оксану я не полюбила з першого погляду, коли Андрій уперше привів її додому на знайомство. Звичайна сільська дівчина, нічого особливого. Можливо, справа була в її виразному носі і фарбованому волоссі з відрослими коренями. Було одразу видно, що вона з глибокого села.

За столом вона майже не говорила, лише мовчки поглинала приготовлену мною їжу. Тоді мені здавалося, що вона ніколи не бачила їжі або голодувала багато років. Зазвичай на селах усі дівчата добре відгодовані і ростуть на свинині з картоплею.

А Оксана була худенька й мала виснажене обличчя. Звісно, не мені судити вибір сина, а особливо зовнішність невістки. Але ж Андрій – гарний хлопець, усі так казали. Які красиві могли б бути діти, якби він знайшов таке ж саме вродливе дівчисько. На жаль, Оксана виглядала мов кістяк. Про які гарні діти й могла йти мова?

Не розумію чоловічої логіки. Одразу після весілля вони оселилися в квартирі, яка належала бабусі Андрія. Скільки разів не приходила, а іноді з’являлася без попередження, щоб, як кажуть, застати Оксану на гарячому, завжди все було ідеально прибрано. Відкривала холодильник, а там безліч страв, навіть десерт.

Усі полиці були заповнені їжею, усі одяг охайні й випрасувані. Словом, усе було ідеально. Навіть після народження двох дітей Оксана підтримувала порядок у домі та завжди було багато їжі, діти були доглянуті, чисті та виховані. Це тривало десять років, скільки би разів я не приходила – Оксана була в брудному халаті, втомлена, з червоними від недосипу очима, нігті без манікюру. Але що сказати – село є село. Схоже, що з моїм сином усе було гаразд. Головне, що як мати й господиня вона добре справлялася. І ось одного разу я прийшла і не впізнала її.

У неї були шикарні, довгі волосся, пофарбовані в платиновий блонд, свіжий манікюр і педикюр, дорога сукня, і вона ходила по дому на підборах. Як побачила її, аж сіла. Це ж наша Оксана? Не могла в це повірити. Вона сказала мені, що знайшла собі роботу, і там потрібно гарно виглядати. Чи вірила я в це? Звичайно, ні. Чому сільська Оксана мала б так одягатися до роботи? Це безсумнівна заслуга коханця, і з цією думкою я звернулася до свого сина. Запитала, чи не помічає він у поведінці дружини чого-небудь дивного, а він на мене просто накинувся. Насварили за те, що маю сміливість так думати про його дружину. Ну, я була впевнена в цьому, тому вирішила простежити за нею кілька днів: куди вона йде і з ким зустрічається. Я впевнена, що сільська Оксана знайшла собі заможного джентльмена.