Несподіваний скандал через неймовірно смачний омлет.

Конфлікт виник несподівано. Через омлет. Омлет був дуже смачний: соковиті помідори, нарізані товстими кружальцями, крафтова ковбаска кубиками, дрібно нарізані зелені цибулини. І все це досконалість була залита збитими яйцями і посипана тертим сиром. Дуже смачно! Але коли їси такий омлет восьмий день поспіль, крім відрази, вже нічого не відчуваєш.

Про це Олеся з обуренням сказала Павлові, який наполегливо готував для неї цей омлет на обід вже другий тиждень.
– Не хочу я твій омлет! Я хочу борщ. Цілу тарілку ситного борщу, який я вчора зварила. Зі сметаною, з салом і часником! А від твого омлету я скоро накуриться почну!

Звісно, Павло образився. Він вважав, що супи — це абсолютно марна страва, на відміну від омлету. І взагалі, він цей омлет готував з любов’ю, і такі смачні омлети можна їсти щодня. А Леся вертихвістка!

Тоді Олеся і висловила Павлові все, що про нього думала. І про його жадібність і лінь, а заразом згадала засохлі шашлики, якими він намагався її тиждень годувати, запевняючи, що м’ясо добре просмаженого шашлику на четвертий день найсмачніше. І ще про ігри “танчики”, в які він грає цілими днями. І про роботу, на яку Павло ніяк не міг влаштуватися: то графік не влаштовує, то начальник не підходить, то їздити далеко, то платня маленька. І про суші нагадала, які він без совісті замовляв майже кожен вечір і за які розплачувалася чомусь Олеся, яка й суші-то не любила.

Врешті, Павло образився. Так сильно образився, що швиденько зібрав свої речі, сказав, що поки поживе у мами, а Олеся повинна подумати над своєю поведінкою. І пішов, грюкнувши дверима.

Олеся терпіти не могла, коли її називали Леся і злобою викинула омлет разом із сковородою в смітник, розігріла борщ, але апетит раптом зник, зате нестерпно захотілося кави. Кави в її квартирі не було вже два місяці. З того самого часу, як Павло переїхав до неї і в перший же вечір сказав, що кава погано впливає на колір її обличчя, тому в квартирі повинен бути виключно зелений чай.

Дівчина накинула вітрівку і вибігла на вулицю. Кави хотілося просто нестерпно. Відчинила двері першої-ліпшої кав’ярні і занурилася в теплий аромат свіжозмеленої кави та східних спецій. І чомусь одразу захотілося залишитися тут назавжди.

– Доброго вечора! – усміхнувся їй рудоволосий молодий чоловік за барною стійкою. – Кава?

Олеся не встигла здивуватися, просто кивнула і незграбно всілася на високий стілець біля барної стійки.

– Ви у нас десятий відвідувач за сьогоднішній вечір, і Вам припадає комплімент від закладу: безкоштовна авторська кава.

Олеся з працею усміхнулася:
– Це Ви тільки що придумали?

– Чому б і не придумати таку чудову традицію. – рудоволосий поставив перед дівчиною велику керамічну чашку з пишно збитою вершковою піною і простягнув срібну чайну ложку. – Ваша авторська кава “Щасливе спогадання”. Рекомендую почати з пінки.

Олеся важко зітхнула і набрала в ложечку трохи повітряної маси. Пінка була густою і чомусь пахла жасмином. Дівчина обережно спробувала її і заплющила від задоволення очі.

Теплий літній вечір опускався на місто. Шум машин поступово стихав, рідкісні перехожі неквапливо гуляли вуличками, насолоджуючись чудовим вечором. У відчинене вікно впливав тонкий аромат квітучого жасмину.

Олеся тримала в тремтячих від хвилювання руках щойно розпечатаний лист. Вступила! Ура! Вона вступила! Значить, не дарма були безсонні ночі і сльози, зубріння теорії і незрозумілий страх, що вона провалить вступні іспити. Від нахлинутого щастя хотілося обійняти весь світ!

Олеся прокинулася від спогадів, коли на дні чашки не залишилося жодної краплі кави.

– Яка у Вас несподівано чарівна і смачна кава. Не знаю, що Ви туди додали, але мене просто розпирає від щастя!

– І хочеться обійняти весь світ? – усміхнувся рудоволосий, протираючи високий скляний келих.

– І хочеться обійняти весь світ… – повторила дівчина, відчуваючи себе так, ніби з її тендітних плечей несподівано зникла важка бетонна плита, яка давила на неї довгі два місяці. – Я ніби спала весь цей час у якомусь важкому кошмарному сні і нарешті прокинулася. Дякую за “Щасливе спогадання”. Ви повернули мені себе.

– Це наша робота, – несподівано серйозно відповів молодий чоловік. – Двері “Кохета” завжди відкриті для тих, хто трохи загубився або заплутався. Не в моїх правилах давати поради. Але я б дуже рекомендував Вам змінити замок на вхідних дверях і почати життя з чистого аркуша.

– Напевне, прислухаюся до вашої поради. – Олеся кинула у велику скляну банку для чайових кілька гривень, легко зістрибнула з барного стільця і щасливо усміхаючись попрямувала до виходу.

Рудоволосий Ярик, бармен, бариста і кухар в одній особі, зосереджено натирав на дрібну тертку дикий женьшень, щоб приготувати освіжаючий напій для наступного відвідувача. У Ярика була дивовижна здатність точно знати, що знадобиться новому відвідувачу цілодобово працюючого “Кохета”, чарівного місця, в якому кожен знайде те, що шукає.